Краса, оточуючого нас свиту!.. Асоциации

КРАСА, ОТОЧУЮЧОГО НАС СВІТУ!.. АСОЦІАЦІЇ.

     О-ох, в яку неприємність ускочило людство в наш час! Всі ЗМІ, телебачення, Інтернет обговорюють, аналізують, прогнозують ситуацію в світі, яка виникла з-за стрімкого розповсюдження віруса – COVID-19… Ця напасть, почавши свій шлях з китайського Уханю, дуже швидко стала захоплювати, дякуючи комунікабельності сучасного покоління, країни усієї земної кулі. На боротьбу з цим вірусом включилися найкращі вірусологи, усі найбільші лабораторії світу. Але насторожує свідомість те, що й досі нема ясної відповіді на питання:  – “Відкіля, і так несподівано, з’явився цей вірус? Може це необережні експерименти з розробкою нової бактеріологічної зброї?” От не дуже віриться в версію – від застосування в їжу летючих мишей та змій. Така їжа доволі звична для східних країн і вже не одне століття, але про такі пандемії досі не чули. От тому і гнітить душу думка про невідворотність наближення повного краху НАШОГО притулку – такої чудової планети, як Земля!.. І що особливо прикро, що всі добре знають, всі ЗМІ постійно пишуть і оголошують про це: – “Головним винуватцем знищення НАШОЇ планети є МИ – тимчасові її квартиранти, яких вона терпить, кормить, зігріває… ” І при цьому продовжуються радіоактивні викиди в атмосферу, продовжуються забруднення морів, океанів, річок, вирубаються ліси, знищується озоновий шар атмосфери…

     МИ вже зараз відчуваємо зміну клімату – надто жарке та сухе літо, зима з відлигою, без снігу та з дощами… Середина грудня – снігу нема, а синоптики планують, що Новий Рік зустрінемо з дощем. Тож, сидячи вдома, ”дякуючи” карантину, вимушені зоставатися в ізоляції, спілкуючись з рідними та друзями лише по Інтернету, тож мимоволі поринаєш в спогади. І в пам’яті виникають яскраві спомини з минулого – епізод за епізодом з прожитого МНОЮ життя, наповненого яскравими, не завжди приємними подіями!.. Складно зрозуміти, звідкіля виникають отакі асоціації – отой зв’язок, який виникає між різними подіями, фактами, речами або явищами, закарбованими в свідомості індивідуума, в пам’яті людини, що несподівано виникають одне за одним!.. Все ж хочу відмітити – спомини, які виникають в МОЇЙ голові, майже завжди позитивні, світлі, яких так не хочеться залишати та повертатися в сьогоднішній, такий негативний час… І лише іноді, коли захворівши літературною працею, потрібно згадати та описати якісь негативні, чорні події СВОГО життєвого шляху, виловлюєш та оприлюднюєш зі СВОЇХ комор пам’яті щось неприємне, але потрібне на даний момент… А потім, з полегшенням, намагаєшся скоріш забути той негатив, описавши його…

     От і зараз – сиджу біля вікна, з нудьгою дивлюся на поодиноких перехожих… Люди, зігнувшись від пронизливого, холодного вітру, швидко пробігають – хто в рідний, теплий дім, хто на зупинку автобуса. В зв’язку з карантином, просто гуляючих нема !.. Усі вимушені сидіти по своїм домашнім камерам – тоскно!.. А так хочеться краси і здоровий глузд підказує, не дивлячись на теперішню чорну смугу, оточуючий НАС світ – прекрасний !.. Потрібне тільки терпіння та віра – МИ ще побачимо всю ту красу, оточуючого НАС світу!.. І несподівано, пам'ять навертає мене в ту, вже в таку далеку, травневу ніч 1965-го року. Я, озброєний допотопною, старою двостволкою, відбуваю караул, на нашому аеродромі, в Градіжську, лежачи на високій копиці, скошеної на аеродромі трави. Наді мною чорне небо з мільярдами зірок, в голові – фантастичні сюжети, народжені безкінечним світом ВСЕСВІТУ!.. Поряд з аеродромом зараз буйно квітне колгоспний фруктовий сад і розквітлі яблуні, груші, вишні наситили повітря таким, неймовірно яскравим запахом!.. Намагаюся як можливо глибше дихати і цей смачний, лікувальний запах заповнює кожну клітину МОГО тіла!.. А якщо до цього додати, зводящі з ума, трелі солов’я, то можна уявити, чому Я, не зважаючи на промайнувші з того часу 55 років, з неймовірною тугою згадую ті незабутні дні!.. Мабуть такі моменти в МОЄМУ житті і змогли відкрити всю красу оточуючого МЕНЕ світу!!!

     Та все ж, не тільки молоді роки та гра гормонів в МОЄМУ молодому тілі дозволяють і допомагають бачити красу оточуючого нас світу. З яким острахом і несприяттям зустрів випавше на мою долю направлення мене на льотну працю в Казахстан, в Кизилкумську пустелю… Так, тяжко було звикати до спеки (плюс 45 градусів в затінку), складностям в побуту, до не завжди якісної їжі, але вже через кілька місяців, ранньою весною, потрапляючи в далекі аули, був приємно здивований красою, безживної взимку, пустелі!.. Вся вона вкривалася яскравим різноцвіттям диких тюльпанів, маків, а повітря було напоєне ароматом квітів і безперервним співом птахів!.. Але найбільшим дивом для мене стало весняне відрядження в гори, поряд з Чимкентом! Коли ми по картах долетіли до селища, з трьох сторін закритого горами і побачили з повітря, зверху, тимчасовий аеродром, то були в захваті від побаченого різнокольорового килима під крилом!.. В подальшому, виконуючи авіахім роботи, намагалися рулити тільки по слідах своїх колес, щоб не давити, не нищити цю чудову красу. Все передгір’я було всіяне тюльпанами різних кольорів і відтінків, тільки де не де цю красу доповнювали поляни яскраво-червоних маків!.. В вільні хвилини бігав на схили гір збирати гриби, яких там росло незміряно…

     Гадаю, такі яскраві спогади і не дають МЕНІ забувати про красу оточуючого світу!.. Коли ми скінчили, заплановані в цьому сільгосппідприємстві роботи, то перед вильотом на базу, в Кизил-Орду (по розрахункам ми повинні були приземлитися в Кизил-Орді сьомого березня), пів літака завантажили зірваними зарання квітами, щоб поздоровити жіночий колектив аеропорта з 8-м березня!..

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ  ЮРІЙ             – 2020-й рік.
Переклад українською мовою                – 2025-й рік.