173

На Великій Землі Стеляться Пустоти
Обричьонні Музиканти У Печалі
Складають Мимольотні Вічні Тоскливі Ноти...

Мов На Забутому Гірькому Берегу
Поети У Безсилі Падають Убиті
Відають Послідню Живу Свою Строку
Одягають Окови І Ступають Безмолвно
Тянучи З Собою Ці Тяжкі Цепі...

Розчарованна Душа Спасіння
Блукає В Одинокій Глуші
Щоб Умиротворитись Спокоєм У Цій Тиші...

Возродження Надійде
Чарівно Надію Верне
Від Сили Прийдущої Душа Цепи Розірве
Із Кругу Тяжкого Зійде
І Життя Влиється Внеї Потоком Життя
Де Суєта Шум І Негаразди Радують Сповна
Ведь Вернули Поломані Судьби
До Стежини Творця...

У Невдачах І Біді
Люди Шукають Винного Не В Собі
Страж Справедливості Надавив На Веси
Умножились Страждання Бідної Душі...

У Вирію Світил Богиня Взор Свій Підвела
Де Сміливий Дух Боров Окови Похотливого Гріха Вона Зерно Удачі Посадила У Його Дерева
Життя....

Влюбльоним Душам Розвели Мости
Щоб Істина Покорила Їх Помисли Чистоти
Возвели Їм Горящі Костри
Милувались Боги З Висоти
Як Вони Один До Одного Ішли...

Асторат Наблюдав Із Холла Древних Письмен
Як Душі На Поле Страху Вступали
Він Масло Поливав І Щиро Радісно Сміхом Чертей Своїх Вокруг Ганяв
Пройшовшим Цю Стежину
Він Поклоном Зустрічав
Знаммя Воїна Людині Він Давав....