Мальволика панi

                «… Ти не вмреш
                Мальволикою смертю…»
                (Пауль Целан)

Ми вмираєм, вмираєм, вмираєм:
Смерть наче квітка цвіте
У садочку кохання.
Ти зозуля чи кат?
Стиглі вишні
Крапками в зошит опівдні
В літопис-рукопис жадань –
Вишні, які в Ірландії вітряній
Не цвіли споконвіку –
Хіба що дикі – як ми.
Цвіт бузини – ніби літо,
А насправді дощисько і вітер.
Насправді.
Ми вмирали на площах –
Біля пошти і просто на вулицях міста
Темної гавані,
А нині пані якась – без прикрас,
Не мальована. Пані бліда
Якось так ненароком:
«Ти не вмреш мальволикою смертю…»
Я знаю.
Що з того.
А може то вишні. Просто вишні.
Раптом достигли в Ірландії.
Просто вишні. Стиглими краплями
На сторінки літописів –
Наших.
Недописаних. Недочитаних. Недолистаних
Навіть. Що з того, що монах…
Що з того, що тоді…
Хто писав, хто стріляв, а хтось мріяв
Про Ірландію – Ерінн –
Про ту, що «го бра».
Про ту, що зелена
І вітряна.