Роздуми про людей, як дають клятву Г ппократа...

РОЗДУМИ ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ДАЮТЬ “КЛЯТВУ ГІППОКРАТА”…

     Вже багато років в моїй свідомості виникають, час од часу, думки, наміри оприлюднити, опублікувати СВОЮ оцінку доволі складної, непростої праці медичного працівника. І то зовсім неважливо, ким на даний час є співробітник МОЗ – починаючи з няні, медсестри і завершуючи світочами медичних наук. Починаючи з далеких вже молодих років я завжди чув вираз:  – ”Якщо ТИ обрав професію медика, то повинен дати ”клятву Гіппократа”.  ” Тож, попереджаючи свої розмірковування про медицину та її щирих ”трудягах-медиках”, зупинюся на стислому аналізі, розслідуванні – що ж то таке, що є – ”клятва Гіппократа? ” Треба визнати, в своєму повсякденному житті МИ ніколи не замислюємося, про що ця клятва і навіщо її дають люди, що посвячують СВОЄ життя медицині. І мало хто взагалі знайомий з ”клятвою Гіппократа” в її первісному вигляді…

     Вчені-історики запевняють, що коли Гіппократ помер у 377-му році до Різдва Христового (хоча деякі з них і не згодні з цією датою), такої клятви і сліду не було, а приписали цю клятву йому, як і багато інших наукових робіт, зібраних різними пізнішими авторами. Стверджувати, що це дійсно думки Гіппократа практично не можливо, бо всі вони є творами як самого Гіппократа, так і його синів, зятя, його учнів-лікарів. А останній варіант (найбільш розповсюджувана на сьогодні версія) клятви – ”Лікарська заповідь”, була надрукована в Женеві, в 1848-му році.

     Так про що ж мовиться в цій ”Клятві Гіппократа” ?..  Та зовсім не про то, щоб: – “… висвічуючи шлях до життя іншим, потрібно згоріти самому та перетворитися на недогарок”. В цьому ”причесаному” тексті мова йде тільки про обов’язки перед вчителями, колегами та учнями, про гарантії неспричинення шкоди, про неприйняття евтаназії, абортів, про відмову від інтиму з пацієнтами, про лікарську таємницю. Ніде не записано, що лікар повинен лікувати безоплатно та безмовно терпіти наплювальне відношення суспільства до себе, до своєї праці. Праця лікаря, в усі часи, цінувалася високо та дорого! Та це не виключає гуманної, людяної суті професії лікаря та надавання допомоги бідним і знедоленим, що завжди зоставить добру пам'ять і буде рекламою слави та визнання доброго імені лікарю!
   
     Але потрібно пам’ятати,  що лікарі, як і всі члени нашого суспільства, повинні бути захищені законами та мати СВОЇ права. Тому, зобов’язання лікаря нести допомогу, в свою чергу, примушує суспільство чесно, достойно винагородити його за виконану працю. І якщо лікарю, медику за його нелегку, висококваліфіковану працю видають мізерну, жебрацьку зарплату – це є соціальна несправедливість! Тож вимагати, щоб медики добре працювали в таких умовах – АБСУРД! А МИ тільки пам’ятаємо оту фразу: –
“Поклялися? Тож терпіть!!!”
     Час вже забути той міф про ”Клятву Гіппократа ”!..
     Для підтвердження згубності для НАС гасла ”про щасливе безоплатне лікування” наведу тільки один, з безлічі, епізод з особистого лікування у СВОГО сімейного лікаря… Останнім часом, при вимірі артеріального тиску, ми з жінкою звернули увагу, що тиск став високим, мінливим, а тому маємо погане самопочуття. Вимушені були звернутися до СВОГО сімейного лікаря в місцеву амбулаторію. НАШ сімейний лікар вислухав уважно наші скарги на нестабільний тиск та вимірявши його, провів запис ЕКГ та уважно проаналізував той запис. Потім швидко склав довгий список ліків, потрібних для врегулюванню НАШОГО тиску!.. Отримавши той великий спис, ми, ясна річ, запитали лікаря: – “коли і в яких дозах треба приймати таку немалу кількість ліків?.. До того ж МИ є алергіками – чи це не зашкодить НАМ?..” Відповідь цього горе-лікаря – вбила НАС наповал!.. ”Можете порахувати, скільки хворих сидить та стоїть в черзі до МОГО кабінету, тож я не маю часу для з’ясування всіх таких нюансів. Ви люди грамотні, освічені – уважно читайте, знайомтеся з анотаціями і самостійно підберіть дозування, а також потрібні ВАМ ліки, щоб нормалізувати ВАШ тиск…” Коли ж ми зауважили, що все це можна дізнатися і за допомоги Інтернету, то отримали дуже очікувану відповідь: – “Наднормовий робочий час мені не оплачують, якщо ВАС щось не влаштовує – шукайте іншого сімейного лікаря та складайте договір з ним!.. ”

     Це – гірка правда сучасного часу!!! І МИ вимушені все це терпіти та пристосовуватися до цієї недосконалої, негідної НАС системи охорони здоров’я!.. Та все ж Я знімаю капелюха перед геройською працею лікарів!.. Так вже склалася моя доля, що більша частина МОГО життєвого шляху була тісно пов’язана з медициною… Ні, я не був медпрацівником, ніколи не вчився в медичних учбових закладах – замість цього я обрав шлях авіатора, льотчика! Це означало – кожний мій робочий день починався з відвідин медпункту, де милі, гарненькі медсестрички, або лікарі вимірювали мій тиск, температуру, оцінювали стан мого здоров’я, здібність виконувати заплановані на той день польоти. Та не тільки кожноденним медичним контролем були обмежені наші контакти з лікарями – самий повний контроль, вивчення стану МОГО (та й кожного авіапрацівника) здоров’я проводився під час обов’язкової щорічної медичної комісії. Усі працівники аеропорту, авіазагону, Аерофлоту повинні були пройти цю перевірку. Як же ми, льотний склад, боялися цієї процедури… І тільки зараз, на пенсії, закінчивши СВОЮ льотну кар’єру, справедливо, чесно, з вдячністю розумію, яким цінним подарунком долі, для нас, був той постійний контроль медиків за НАШИМ здоров’ям!!! Бо виявлення вад, дефектів в ТВОЄМУ організмі, ще не означало, що тобі негайно перекриють шлях в небо, відберуть назавжди змогу літати. По-перше, тебе направлять в найближчий базовий, відомчий госпіталь для дослідження причин відхилень в мед показах, на строк не менше десяти днів, а по результатам досліджень розроблять курс лікування, реабілітації в відомчому санаторії, щоб повністю відновити здатність до льотної праці!!! І все це за рахунок Аерофлоту!!!
     От з таким уважним ставленням до НАШОГО здоров’я,  в той час, хочу поділитися з читачем, розповісти про СВІЙ, доволі болючий, досвід спілкування з медициною 60-х – 90-х років минулого віку… Ніщо не провіщало біди – нормальні робочі будні, спокійний ріст професіональних навичок і, раптом, застуда , вихід з якої затягся несподівано надто довго, тому і несподіване для мене рішення щорічної медкомісії про направлення мене на обстеження в Актюбінський авіаційний госпіталь… А потім, після ретельного дослідження та вивчення всіх аналізів – комісія, в ряду яких побачив кількох, солідного віку, заслужених професорів, устами молоденької головлікарки госпіталю, озвучила, приголомшивший мене, вердикт: –  “З-за стану здоров’я, від льотної праці відсторонити… ” Зараз я чудово розумію – це їх праця, а от для МЕНЕ, то був страшний удар долі…

     Промайнуло вже багато років від того страшного, для МЕНЕ дня, від того вироку, але Я досі згадую з теплом і вдячністю молоду головлікарку того госпіталю, вона очолювала ту медичну комісію!.. Не можу достойно оцінювати її професіоналізму, як головлікаря госпіталю, та як психолог, як людина з чуйним серцем, вона виявилася на висоті! В чому я зміг впевнитися вже наступного дня! Вона змогла відчути всю біль, всю трагедію молодого пілота, в якого порушилася кар’єра,  мрія усього життя – літати…

     Викликавши мене в свій кабінет, вона щиро розповіла мені, звичайному своєму хворому, що вона походить з сім’ї потомственних лікарів. Батько, матір, дід та бабуся – професора медицини та працюють в університетах Москви і Ленінграду. Тож вона, не розраховуючи на якусь винагороду, всю ніч обдзвонювала їх, консультуючись та уточнюючи, як і за допомоги яких ліків витягти свого рядового, звичайного хворого з тої біди, в яку він потрапив… Як я себе лаю зараз, що в ті дні, коли знаходився в трансі, не запам’ятав її ім’я та прізвища… А через пару днів вона вручила мені повний запис, план мого лікування, який включав  також і лікування народними засобами!.. До речі, це дуже допомогло в лікуванні і полегшало повернення до польотів!.. А сама цінна порада від неї – їхати на Батьківщину, в Україну, до мами!!! Її любов та материнська турбота дуже допомогли мені в відновленні, як пілота!!!

     А далі, тривале лікування (вісім місяців на лікарняному ліжку), під суворим наглядом та чуттєвою опікою МОЄЇ любої лікарки – Раїси Іванівни, яка займалася не тільки МОЇМ лікуванням!.. Дякуючи її турботам і особистій ініціативі, я отримав від міської адміністрації двохкімнатне помешкання та безоплатну путівку для продовження лікування в найкращому санаторії Криму, де й лікувався, відпочивав, відновлював СВОЄ здоров’я цілих вісім місяців!.. І знов, хочу підкреслити – додаткової оплати за таке казкове, материнське лікування та догляд з мене ніхто не вимагав!.. Я був ладен руки цілувати всім тим лікарям, медсестрам, нянечкам – МОЇМ рятівникам!!!

     А зараз, кілька слів про СВОЄ лікування, відпочинок  того разу в Криму. Коли я отримав на руки безоплатну путівку в Кримський санаторій, де була зазначена дата МОГО прибуття в Сімферополь, я не міг уявити, що мене особисто будуть зустрічати просто на вокзалі та доставлять до самих воріт санаторія (ніхто не попередив мене про це). Коли я вийшов з потяга на привокзальну площу, перше, що я побачив – це мужика з плакатом, на якому були великі літери з МОЇМ прізвищем та назвою санаторія… Хвилини три знадобилося мені, щоб нарешті закрити рота, який розкрив від здивування та підійти до цього мужика. Привітавшись, він перевірив мій паспорт та путівку і запросив сісти в автобус!..

     Поки великий автобус марки ЛАЗ, вже майже ніччю віз єдиного пасажира з Сімферополя до Алупки, в санаторій – познайомився з водієм, якого звали Кирилом Степановичем. І коли він дізнався, що я на Кримському узбережжі вперше, він весь довгий шлях, з гумором грав роль чудового екскурсовода. Я ж був зачарований нічною картиною узбережжя Чорного моря зі здоровенним місяцем на небі та місячною доріжкою на дзеркальній гладі моря! За своє подальше льотне життя я більше десяти разів одвідував Крим – і для відпочинку  з сім’єю, і виконуючи авіахім роботи, але те перше, нічне знайомство з Кримом зоставило незабутнє враження на все життя. Поки я слухав байки мого екскурсовода, я раптом довідався, чому ж я один їду в автобусі… ”Тобі добре повезло – з учорашнього дня Крим закритий в зв’язку з епідемією холери…  – раптом об’явив Кирило Степанович  – відпочиваючих на півострів не пускають, а весь транспорт працює тільки на вивіз, тож будуть вільні всі пляжі, всі місця відпочинку, працюватимуть тільки санаторії… ”

     Коли автобус підвіз мене до головних воріт санаторію, я вже не дивувався, що чергова медсестра чекала мене з підготовленою та застеленою постіллю і свіжо завареним чаєм, а оформленням потрібних паперів пообіцяла зайнятися зранку, щоб я зміг відпочити з дороги!.. А вже наступного дня мене запросили до кабінету головлікарки санаторія. Після знайомства зі мною та моєю мед картою, вона ознайомила мене з планом мого лікування, розкладом процедур та списком ліків, за допомоги яких пообіцяла повністю відновити моє здоров’я. І на протязі всього мого перебування в санаторії, вона суворо слідкувала, контролювала, щоб я чесно і сумлінно виконував доволі складний, насичений, розроблений нею, план відновлення мого здоров’я. По завершенню курса лікування, при виписці, вона – перша з лікувавших мене лікарів, зробила запис: – “Практично здоровий”  – і цим відкрила мені знову шлях в небо, я знову міг літати!!!
     З почуттям безмежної вдячності, при розставанні – я поцілував їй руки!
І не потрібно давати ”Клятву Гіппократа” – потрібно бути чуйною, уважною ЛЮДИНОЮ!!!
Сopyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ          – 2020-й рік.
Переклад українською мовою                – 2025-й рік.