Мр я довжиною у життя

Він невпевнено висунув шкіряний носик із своєї переноски, яка захищала його, наче шкаралупка пташенятко, ці 300 км на шляху до мене.

Слідом за носиком з'явилася розкішна борідка чи то гусара, чи англійського джентельмена, чи усе разом.

Далі показалися допитливі оливки-оченятка.

Потім я побачила руденьку мордочку з білою плямою на лобі, схожою на зірку. Мій зоряний хлопчик — так я згодом його називатиму.

Рухливі вушка намагалися вловити щонайменший шурхіт зовнішнього світу. Такий маленький, а вже такий фокстер'єр!

Покликала його: малий, не бійся, я з тобою, захищу тебе.

От і зустрілася я з мрією.

Песик обежно виліз із переноски. Потягнувся, сбтрусився і почав вивчати цей новий для нього світ.

Оченятка просканували усе навкруги (а раптом тут якийсь ворог заховався? Я маю усе контролювати!)

Нарешті він побачив мене. Від вуха до вуха простягнулася довгою стрічкою посмішка, електричний струм радості пройшов від мордочки до кінчика хвостика, роздаючи кіловатти щастя навкруги.

Я взяла свою маленьку мрію на руки. Серденько фоксика калатало швидко-швидко. Велике серце маленької тваринки.

У такт його ритму стукало й моє серце. Він поклав на мене лапку, ніби вимовив: ось моя мама. Вона любитиме й доглядатиме мене. А я буду просто радий дихати поруч з нею.

Про собаку я мріяла з дитинства. Як і всі діти, канючила у батьків: хочу цуценятко!

Моя мама — надзвичайно мудра жінка — запропонувала мені тест. Я мала цілий тиждень "доглядати" за рукавичкою — як у відомому мультику.

Спочатку в мене щось навіть виходило: я тримала собачку-рукавичку біля себе, наливала їй водичку у мисочку, чухала "вушка", поспішала зі школи, щоб скоріше погратися.

Але через пару днів почала втрачати інтерес, забувала погодувати свого в'язаного друга, та й нецікаво стало. І я сказала мамі: ні, я не витримала цей іспит. Не готова ще до відповідальності.

Готовою я стала вже у 34 роки. Це була вже не просто примха розпещеної дамочки. Це було усвідомлене рішення.

На дворі був 2014-й. Країна ще не оговталась від Майдану, анексії Криму, йшла страшна війна на сході.

Здавалося: що у цій чорній імлі не буде просвіту.

Але раптом виглянув цей пухнастий промінчик на ім'я Георгій Іванович. Невипадкова випадковість чи то випадкова невипадковість. І це було справжнє здійснення мрії довжиною у все життя.