Аюдаг

Аюдаг. Сонет. Адам Мицкевич, перевод В.Веретнов.

Любуюсь видом  я с вершины Аюдага, 
Как волны пенные бегут к его ногам,
И обелит снежок дорожку к берегам.
А в небе радуга развеселит как брага,

Штурмует мелкоту волна в буйном хмелю,
Как чудищ водяных, ужасных, осадив,
Штурмует и отходит войско их,
Кораллы с изумрудами, прибитыми ловлю.

Твой образ как поэт ты молодой,
Страстей взлетающих сверкающей звездой,
Лишь с лирой в сердце обретешь покой.

Осада позади, ушли давно войска,
Чудесны песни, от души, издалека,
За них виски венок украсит на века.   

Аюдаг

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
Немов морських потвор іде страшний набіг;
Здобудуть — і назад одходить військо їх,
Корали й перли нам лишивши на тарелі.

Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв — і в серці супокій.

Навала відійшла по довгій обороні,
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
За них віки тобі вінком прикрасять скроні.
25.01.21.
Фото горы Аюдаг: Гугл - изображения!