Весни, краса вечiрняя...

Весна! Квітуча, запашна! Вечоріє…
В затишному природи куточку,
Вечірньою красою, краєвидами милуючись,
Сиджу… В своєму саду, навпроти ставочка.

Духм’яними пахощами окутана…
В цій вечірній тиші, поряд,
Соловейко так мелодійно співає…
Співом його я зачарована!

А за розкішними садами, краєвидами,
Сонечко все нижче, нижче сідає…
За обрієм ховається…
Надвечірнім співом мене очаровує!

При заході сонечко так сяє,
На чистому небі,
День прийдешній погожим,
Природа нам обіцяє.

В цій вечірній тиші,
Природа своєю красою мене захоплює!
На думку впливає…
Душа милується, подумки з нею розмовляє…

А на вечірньому небі,
Місяць ясний з-за обрію вже виринає…
І як човен в синім морі,
По небу пливе й пливе, не потонає…

Вечірня зіронька зі сходу, з-за обрію  виринає…
Між верхівок дерев, садів, хатин,
То виринає, то зникає,
Місяця, ніби, наздогнати намагається.

На чистому небі,  так загадково
Зіроньки вже рясно сяють…
Спостерігаючи, думки мої
Все літають, літають…

Я на небо навкруги дивлюсь…
Місце находження
Знайомих небесних Планет визначаю.
Над мисленням своїм замислююсь…

За дивовижним Творінням Природи спостерігаю…
Над єдністю її гармонії,
Своє враження, бачення розмірковуючи,
Думку свою маю…

Від Природи, велике задоволення моя  душа відчуває!
Богу дякуючи за те, що в спокої та тиші,
Таку природню красу буття,
На землю нам посилає…

Божим творінням милуючись,
Сиджу зачарована потопаючи в спогадах.
Розмірковуючи над життям милуюсь…
І милуюсь…