Именно так ты и ушел

Переводячи всі вчинки і думки у попіл, -
саме так ти пішов, і не залишив і подих.
Жодних вибачень чи коротких "прости",
навіть листа не залишив...
Ти життя зруйнував, а не просто мости,
І лише уява малює з пам'яті образ.

Ідеальну картинку:
ніч, мерседес, мій улюблений колір,
запах парфумів Лакоста Грей
і напам'ять завчений номер.
Всі цілунки твої,
і букети улюблених квітів,
дуже відверті наряди і високі шпильки,
які завжди викликали у тебе шалений подив.
Мандрівки на море, вихідні у рідні,
всі обійми твої і перелякані сірого кольору очі,
ти не міг приховати той факт,
що повірити мені так і не можеш.

...А мені знадобились роки,
перш ніж тобі написати ці строки.
Хоча, знаєш я написала сотні десятків віршів,
але всі не тобі,
через свій біль, образу й неспокій.

Я нарешті заснула вночі
і перестала серед інших шукати твій погляд....
Я нарешті забула про ми,
від'єднала від серця і убрала з душі,
того хто мені не належить.
Я нарешті навчила себе не клекати надій,
не просити у Бога,
я нарешті призналась собі,
що для нас вже не має дороги.
Але знаєш, мені знадобились для цього роки,
а тобі щоби знищити все - знадобився лиш подих...
Лише один телефонний дзвінок,
лише одна шалено коротка розмова...
ти спалив не тільки мости,
ти з життя в одну мить зробив попіл.

Alijaystar  24.04.2019