Выход из нирваны

МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)

Метафизическая поэма
(отрывок)

4. Выход из нирваны

Что за энергия! Какая в сердце сила!
И что за чувства ощущаю – не пойму?
Космическим сознаньем закружило –
Кого притянет к полю моему?

Вопросы в сердце: верю иль не верю;
Начальник принесёт дурную весть –
что сдуру угодил в объятья зверя
Под номером: 666.

И я уже не знаю, что со мною:
Я слышал, Пифагор меня зовёт.
Казалось, побывал его луною:
Освобожусь от тела – и в полёт.

Не улетел, а лишь себе на горе
Чуть не остался в богадельне той,
Где санитар Иисусу с Пифагором
Лекарство колет в век жестокий мой.

Мне было ясно: от гравитации ждут того, чего в ней нет, но не видят того, что в ней есть. Пока мало кто осознает, что в проблеме притяжения гораздо больше метафизического, чем физического. Вот, например, как можно записать закон всемирного тяготения:

F = (F х r х r*)/R

Здесь r и r * – радиусы Монада. F – сила Монады, R – расстояние между монадами. Между этими записями и записью Ньютона можно поставить знак равенства.
Но в моей записи нет вещественных масс – есть только силы и радиусы. Итак, исчезает ложная видимость, которая была абсолютизирована – и поэтому нанесла человеческому мышлению очень большой вред. На авансцену выступает сущность: только пространство и Сила – больше ничего! Все остальное (прежде всего сами тела) – комплексы ощущений. Метафизика, вырастает на почве физики! Сегодня любят говорить о стыки наук. Это и есть стык – в самом, в главном! Стык физического и метафизического ... Или такой пример. Недавно выяснилось, что в недрах Солнца термоядерных реакций нет: оттуда не вылетают нейтрино. Но почему же Солнце светит? Чем светят звезды?
Вот ответ:

P = (G х M х V^2)/(R х Rгал)
Объясняю величины:
P – так называемая солнечная постоянная.
G – гравитационная постоянная.
M – масса Солнца.
V – скорость движения Солнца вокруг Галактической Монады.
R – радиус Солнца.
Rгал – расстояние Солнечной Системы от Галактической Монады.

Глубоко уверен: чем точнее будет вычислено Rгал, тем ближе мы подойдем к солнечной постоянной. Звезды светят потому, что пересекают силовые линии Галактической Монады. Наконец, потому что пространство – это плоть, а не пустота, как некоторые думают. 
Солнечная постоянная – фактически не является постоянной: Солнце то ускоряет свое движение, то замедляет его, потому что орбита Солнца – вытянутый эллипс. Если гравитационная теория свечения звезд верна, то в течение галактического года климат на земном шаре должен резко меняться. А ведь именно так это и происходит на самом деле!..
Приведенная формула способна также объяснить, почему Юпитер излучает энергии больше, чем получает от Солнца. И чего только не способна объяснить Монада! Она почти ничего в природе не оставляет без объяснений. Не дает объяснений разве что на один вопрос: как объяснить саму Монаду, чтобы в неё наконец поверили?..


Вихід із нірвани
 
Яка енергія! Яка в душі могутність!
Чому в мені живе це відчуття?
А чи космічних думань самобутність
Когось привабить за мого життя? 

І серце часом краяла зневіра:
Начальство вбивчу присилає вість –
Мов то були страшні обійми звіра,
Що має знак: 666.

Я вже не знав, що сталося зі мною:
Чув голос Піфагора, чи не чув?
Здавався сам собі його луною:
Ось вивільнюсь від тіла й полечу. 
Та не летів – лише собі на горе
Ледь не потрапив у лікарню ту,
В якій живуть Ісуси й Піфагори
В епоху недовірливу й круту.

Мені було ясно: від гравітації чекають того, чого в ній немає, але не бачать того, що в ній є. Поки що мало хто усвідомлює, що в проблемі тяжіння значно більше метафізичного, ніж фізичного. Ось, наприклад, як можна записати закон всесвітнього тяжіння: 

F = (F х r х r*)/R

Тут r та r* - радіуси Монад.
F - Сила Монади,
R - відстань між Монадами.

Поміж цими записами і записом Ньютона можна поставити знак рівності. Але ж у моєму записі немає речовинних мас - є тільки сили й радіуси. Отже, зникає облудна видимість, котра була абсолютизована - і через те завдала людському мисленню дуже великої шкоди. На авансцену виступає сутність: тільки простір і Сила - більше нічого! Все інше (передусім самі тіла) - комплекси відчуттів. Метафізика, що виростає на ґрунті фізики! Сьогодні люблять казати про стики наук. Оце ж і є стик - в найбільшому, в найголовнішому! Стик фізичного й метафізичного... Або такий приклад. Нещодавно з'ясувалося, що в надрах Сонця термоядерних реакцій немає: звідти не вилітають нейтрино. Та чому ж Сонце світить? Чому світять зорі?
Ось відповідь: 

P = (G х M х V^2)/(R х Rгал)

Пояснюю величини:
P - так звана сонячна стала.
G - гравітаційна стала.
M - маса Сонця.
V - швидкість руху Сонця навколо Галактичної Монади.
R - радіус Сонця. Rгал - відстань Сонячної Системи від Галактичної Монади.

Глибоко певен: чим точніше буде обчислено Rгал, тим ближче ми підійдемо до сонячної сталої. Зорі світять тому, що перетинають силові лінії Галактичної Монади. І зрештою тому, що простір - це плоть, а не порожнеча, як дехто вважає.
Сонячна стала - фактично не є стала: Сонце то прискорює свій рух, то уповільнює його, бо орбіта Сонця - витягнутий еліпс. Якщо гравітаційна теорія світіння зірок правильна, то протягом галактичного року клімат на земній кулі має різко змінюватись. Але ж саме так це й відбувається насправді!..
Наведена формула здатна також пояснити, чому Юпітер випромінює енергії більше, ніж отримує від Сонця. Та й чого тільки не здатна пояснити Монада! Вона майже нічого в Природі не лишає без пояснень. Не дає пояснень хіба що на одне питання: як пояснити саму Монаду, щоб у неї нарешті повірили?..