Перевод 11 сонета Вильяма Шекспира

Попередня частина: http://proza.ru/2021/02/12/1821

Як швидко зменшитись, так скоро і зростати,
в одному із твоїх, від того, від кого пішов
й та свіжа кров, яку ти молодий даруєш,
можеш назвать себе, як юність віднайшов:
живе тут мудрість, краса й примноження,
без цього нема глузду, вік і холодне гниття:
якби вважали всі, часи би припинились
і був далеким світ у шістдесят.
Хай ті, кого природа не перетворила,
суворим, тьмяним, грубим без плоду згибать:
глянь, кому більше віддала, найкращим наділила;
такий дарунок щедрий мусиш шанувать:
вона тебе різьбила для своєї мітки, щоби відзначати,
створити мусиш більше, щоби копіям не помирати.

Продовження: http://proza.ru/2021/04/04/2036
13.09.2020-14.02.2021
Світлина автора.
Sonnet 11 by William Shakespeare
As fast as thou shalt wane, so fast thou grow'st
In one of thine, from that which thou departest,
And that fresh blood which youngly thou bestow'st
Thou mayst call thine, when thou from youth convertest:
Herein lives wisdom, beauty, and increase,
Without this, folly, age, and cold decay:
If all were minded so, the times should cease,
And threescore year would make the world away.
Let those whom Nature hath not made for store,
Harsh, featureless, and rude, barrenly perish:
Look whom she best endowed she gave the more;
Which bounteous gift thou shouldst in bounty cherish:
She carved thee for her seal, and meant thereby,
Thou shouldst print more, not let that copy die.