Содом. Цикл

МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)

Содом. Цикл

1

Впились, как вши в поношенный кожух,
В тебя, Земля,
Размножились без меры...
Мы не постигли новой светлой веры,
А Божий образ побледнел, потух.

Умеем кровь земли сосать. И с ней
Вливаем в пасть машины мощь и силу.
Планета стонет – мать, что породила
К болезням невезучих сыновей.

Стекают в реки сливы нечистот,
В лесах унылых – мусорные кучи.
Лежат колоды, словно труп вонючий,
И матереет на поляне дот.

Напротив дота сотни мегатонн
Разложены в секретных арсеналах.
Один удар, чтоб разбудить запалы –
И потечёт расплавленный бетон.

Но этот дикий мир для нас живёт,
И мы в том мире числимся богами!
И хоть основа гибнет под ногами,
В миры чужие мыслится полёт.

Что мы сумеем дать другим мирам?
Когда премьер в солдатиков играет,
Когда поэтов в тюрьмы посылают
И отдают на откуп палачам?

Зачем им смех чиновников тупых,
Мирам, что возвышаются над нами?..
Не стали мы для Космоса сынами:
Мы – рой бездумных бабочек слепых.

2

Танцуй, гуляй! И лес священный наш
Завалим стеклотары штабелями.
А если кто играется полками –
Неужто запретишь и шанс не дашь?

Перед Содомом каждый финалист
Талант проявит истинный – так надо.
И каждый должен получит награду –
диктатор и священник, и садист.

А если ты сподобился страдать,
Дай палачу играть кровавым телом.
Доносчикам позволь заняться делом –
Злодеям на злодейство право дать.

Давайте выпьем – кто вино, кто кровь.
Живи, земля, в страдании убогом.
Ничто не пропадёт в хозяйстве Бога –
Здесь вымерло, а там воскресло вновь.

3

Последний баррель нефти – и тогда
Откроется никчемность, а не сила.
Рекламы, бары, самолёты, виллы –
замрут и опустеют навсегда.

Разрушатся дороги в городах,
И небоскрёбы мёртвые застынут.
И Библии листы, и книги сгинут,
Сгорят под свист метелей на кострах.

И можно кары избежать вполне,
Но правит миром неразумным гордость.
И каждый слышит втуне тихий голос:
А сколько до Конца осталось мне?

А будет вдосталь в карнавальном дне
Вина и пива в городах Европы?
Пусть за Содомом голод и потопы
Обрушаться – заботиться не мне.

Пчелу пора представить к похвале,
И лисы претендуют на награду:
Что принимают смерть, раз это надо,
Потомству жизнь оставив на земле.


Содом. Цикл

1
 
Вп’ялись, як воші у старий кожух,
У тебе, Земле…
Плодимось без міри…
Нової ми не осягнули віри,
А Божий образ вже давно пожух.
 
Уміємо смоктати кров земну
І в пащі двигунів її вливати.
Планета стогне, ніби хвора мати,
Що в дітях не зазнала талану.
 
Річок нема — є стоки нечистот.
 Лісів нема — самі сміттєві купи.
Лежать колоди, мов холодні трупи,
Та бовваніє на галяві дот.

А проти нього сотні мегатонн
Громадяться в таємних арсеналах.
Один удар, один смертельний спалах —
І потече розтоплений бетон. 

Та ми, закохані в цей хижий світ,
Самі себе вважаємо богами.
І хоч немає ґрунту під ногами,
В чужі світи готуємо політ. 

Що ми туди зумієм донести?
Як у солдатиків прем’єрам грати
Та як поетів кидати за грати,
Щоб їх навчили розуму кати?

Навіщо глум державників тупих
Світам, що десь кружляють понад нами?..
Не стали ми для Всесвіту синами:
Ми тільки рій метеликів сліпих. 

2

Танцюй, гуляй! Завалимо ліси
Бляшанками та битими пляшками.
А хтось захоче гратися полками —
Хіба ж ти заборониш, не даси? 

Перед Кінцем свій виявити хист
Повинен кожен — все, що ніс від роду.
І кожен мусить мати нагороду —
Диктатор і святенник, і садист.

А маєш хист в терпінні, тож катам
Дозволь натішитись кривавим тілом.
І шпикам теж дозволь зайнятись ділом,
І злодіям, і табірним хортам. 

Гуляймо, пиймо — хто вино, хто кров.
Терпи, плането — страднице убога.
 Адже ж ніщо не пропадає в Бога:
Тут вимерло, а там воскресло знов. 

3

Останній барель нафти — і тоді
Відкриється нікчемність, а не сила.
Реклами, бари, металеві крила
Помруть, мов іскра в крижаній воді. 

Позаростають траси між долин,
І спорожніють мертві хмарочоси.
Поем та Біблій непотрібні стоси
Палатимуть у свисті хуртовин. 

Можливо б, кара обминула ця,
Коли б не наша нерозумна пиха.
І кожен в думці прикидає стиха:
А скільки ж залишилось до Кінця?

Чи вистачить на карнавальні дні
Вина і затишку в містах Європи?
Хай після мене голод чи потопи —
Про те вже дбати іншим, не мені. 

І часом заздриш звичаям бджоли,
Лисиця стане вісницею неба:
Вони ідуть на смерть, якщо це треба,
Аби нащадки на землі жили! 

24.01.1974