Стресс

МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)

Стресс

Я всё прошёл. И тёмных лет среди
Познал я что-то, что важнее крова –
Во всём, что разрушалось позади,
Я видел, что разрушена основа.

Упали костыли – и вмиг душа 
Откинула посредственность и серость.
О, если б смерть! Она, абсурд круша,
Даёт безбрежное –
Простое, как хотелось.

А у меня сгорело всё. Друзья,
Семья и дети –
Всё пропало разом.
Теряет тело душу – так нельзя,
Души без тела не приемлет разум.

Кого касался, тех настигла тьма.
Мне говорят – их не было в природе.
Осталась в людях тайная тюрьма –
Зато брехня гуляет на свободе.

А психиатр, как тот премудрый змей:
– То переутомление от стресса.
О, доктор! Мой рецепт ещё верней:
Чтоб меньше стресса –
Дайте волю прессе.

Напрасно я остался средь людей
Ни жив, ни мёртв, хоть смерти
И не трушу. 
На волю рвусь из собственных грудей,
Чтоб Богу в руки дать земную душу.

Как будто тлеет жар личиной под
И пеплом присыпает волос прежний.
Блокады ночи. Тридцать третий год –
сегодняшняя бытность безнадежней.

Как же Земля уныла и страшна!
И лозунги – никчемные солдаты...
Тюрьма и лагерь – вот моя цена,
За жизнь без стресса, воли и инфаркта.

Поверьте, я нашёл такой причал
Душе и разуму в земном и душном свете.
Летят мои лета, я не считал,
Сквозь лагеря ощеренные сети.

Пусть под ногами адовый котёл –
стихи оставлю в мировом эфире.
Я счастлив, что в себе себя нашёл,
Не разложился в бездуховном мире.

Стрес

Я все пройшов. І серед темних літ
Пізнав щось важче, аніж кров і порох —
Коли в мені валився звичний світ,
Бо я побачив: весь він на підпорах. 

Підпори впали — і моя душа
Порвала враз облудну пересічність.
Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша
Щось незатьмарене —
Просте, як вічність.

А в мене впало все. Товариші,
Дружина, діти —
Все немов згоріло.
Неначе тіло позбулось душі
Або душа десь загубила тіло. 

Когось я шарпав: глянь, того ж нема,
Про що нам казано —
Нема та й годі!
Є тільки в людях потайна тюрма —
Зате брехня гуляє на свободі.

А психіатр, немов премудрий змій: —
Це перевтома. Це ознаки стресу…
Ох, лікарю! Рецепт простіший мій:
Щоб менше стресу —
Дайте вільну пресу. 

Та марно! Я лишився між людей
Ані живий, ні мертвий.
Наче мушу
На волю з власних видертись грудей,
Щоб в руки Богові віддати душу.

Мов хтось мене зсередини обпік,
На попіл обернулося волосся.
Блокадні ночі, тридцять третій рік —
Усе це легшим в мить оту здалося. 

Яка ж Земля незатишна й страшна!
А гасла завчені — чого ви варті?..
Тюрма і табір — заважка ціна.
Проте ні стресів тут,
Ані інфарктів.

Що не кажіть, а це таки причал
Для розуму й душі в земному світі.
Летять мої літа, летять учвал
Через колючі металеві сіті. 

Нехай земля вогнем для підошов —
Я знаю: виживуть рядки ці щирі.
І я щасливий, що себе знайшов,
Що не сконав у бездуховнім вирі. 

6.XI.80, Мордовія