У лузі, в тихих травах, буйних квітах -
тихесенько зросла, собі, фіалка....
Не колихав її пелюстку буйний вітер ....
Лише вночі, нею милуєься русалка....
Вся зацілована, яскравим літнім сонцем...
Не мала, ані краплі, смутку й горя....
Та хтось шепнув, що краще на віконці -
Стрічати місяць любий, ніч і зорі....
Їй так схотілося, до рук людських потрапить
- Ой, чоловіче, забери, хутчіш до себе....
Дурненька.... Шляк би його трафив....
Ти ж більше не побачиш роси з неба....
І потяглася, листячком, завзято...
Не проминув, і вирвав, аж з корінням...
- Хай буде...Їх в мене багато.....
А бідну, не зігріє більш проміння ...
Історія банальна і повчальна....
Могла ж ти й крізь каміння прорости ....
Але пошматана, твоя фата вінчальна....
Зів'яла... Не сказав, навіть : "Прости ..."
Анна Кравченко
Ф алка...
© Copyright: Анна Кравченко, 2021
Свидетельство о публикации №221021700343
Свидетельство о публикации №221021700343
Рецензии
Грустный стих, Анна. Весьма интересные у вас стихотворения: где-то дерзкие, где-то поучительные...
Алёна Скай 17.04.2023 23:58 • Заявить о нарушении
Алёна Скай 17.04.2023 23:58 • Заявить о нарушении