Тепла родина художникiв Бiлункiв зi Сваляви

Тепла родина художників Білунків зі Сваляви

Мар'яна Мішко зі Сваляви та іршавчанин Андрій Білунка познайомилися в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Саме так називався в ті часи начальний заклад, що на сьогодні здобув статус Закарпатської академії мистецтв. Проте дуже скоро молодим людям довелося визначатися з подальшими перспективами у спільному житті - чекали народження первістка. Андрій був переконаний, що Мар'яні слід довчитися, на себе ж узяв відповідальність забезпечувати родину матеріально, поїхав на заробітки за кордон. І це було рішення воістину зрілого і люблячого чоловіка.
Ми бесідуємо з подружжям художників у їх затишній оселі в Сваляві по вулиці Борканюка, де розташована  заснована ними "Художня майстерня". Дві невеликі кімнати служать одночасно арт-галереєю з вернісажем авторських робіт, класом для навчання та місцем, де можна замовити у господарів не тільки портрет рідної людини чи витончений живопис, а й усілякі декоративні предмети, сувеніри, поліграфію на полотні, обрамлення для картин тощо, виготовлені Білунками власноруч.
Так, подружжя художників взяло приціл на довгострокову перспективу і заклало для неї міцний фундамент. Та йшли до цього понад два десятки років. Заробітчанин Андрій знаходив час для живопису і в Празі, у вільні від основної роботи часинки. Там його хист запримітив один із роботодавців і навіть знаходив серед чеських поціновувачів мистецтва охочих придбати роботи закарпатського художника. Мар'яна ж навчала азам малювання обдаровану малечу у Свалявській дитячій школі мистецтв.
Допоки назбиралося достатньо коштів для здійснення мрії - придбання будинку, який би знаходився у людному місці і за всіма параметрами підходив і для проживання у ньому, і для повноцінної і професійно обладнаної майстерні, де б Мар'яна могла давати приватні уроки бажаючим, - пропонували свої роботи відпочивальникам місцевих оздоровниць, туристам, гостям та мешканцям міста, виставляли їх на продаж у крамничці по вулиці Духновича, для якої орендували невеличке приміщення в помешканні, де пройшло дитинство видатного українського композитора Євгена Станковича.
Хтось може сказати, що це не мистецтво, а комерція. Але мистецтво повинно служити людям, і не тільки через виставкові зали, а і завдяки можливості вільно купити художній витвір, аби прикрасити ним власне житло, зробити цінний оригінальний і пам'ятний подарунок близьким людям та друзям, надати ошатного й одухотвореного вигляду приміщенням та закладам, де буває багато відвідувачів. До слова, не так давно Андрій займався оформленням інтер'єру в одному із найпопулярніших свалявських кафе.
І Мар'яна, і Андрій знаходять час, аби писати не тільки на замовлення, а й за натхненним покликом душі. Ми розмовляємо з ними про творчість класика закарпатського живопису Адальберта Ерделі, і мисткиня розповідає, який вплив на неї мала книжка "ІМЕН" з прозовими творами цього художника. А Ерделі у своїх спостереженнях торкається і буденного життя, і намагається осмислити філософські теми, питання естетики, етики, моралі та впливу їх на формування світогляду людини, і замислюється над Високим, Вічним та Божественним. І все це, скажімо, на прикладі безтурботної гри кошенят поміж гінкими квітучими ірисами, їх маестро якось помітив у своєму саду.
І Мар'яна, і Андрій працюють у найрізноманітніших техніках, напрямках і жанрах живопису, і заразом тематика їхніх полотен є надзвичайно широкою. А це свідчить про те, що подружжя увесь час перебуває у творчому пошуку, удосконалюється професійно. Варто зауважити, що такий підхід до роботи мало кому навіть з відомих та титулованих митців притаманний. Більшість намагається виробити власний упізнаваний для глядача почерк і обмежитися одним-двома із напрямів мистецтва. У Білунків є реалістичні пейзажі та портрети, є сюрреалістичні сюжети, є насичена барвами абстракція і сонячний експресіонізм. Чи то невигадливі замальовки червоногрудого снігура на вкритій інеєм гілці і червоних блискучих яблук на тарелі, чи абстракція з крапель приємних для очей відтінків, талановито розбризканих на полотні, крізь які проглядає усміхнене жіноче обличчя, чи довершені лісові пейзажі з ретельно виписаними деталями, чи триптихи на різну тематику, натхненно виконані насиченими кольорами, чи стилізація на тему Стародавнього Єгипту  - усе привертає увагу в майстерні художників, до всього тягнуться і очі, і душа зацікавленого глядача.
Не можна обійти і теми педагогічного хисту Мар'яни. Ще до мого знайомства з Білунками колегиня розповіла, що її двоє діток із величезним задоволенням займаються у приватній студії. А вже під час зустрічі я розпитувала господиню майстерні, чи не обтяжує її робота з дітьми. "Що ви?! - почула у відповідь. - Це ж взаємне навчання, багато чому я вчуся у моїх учнів, це дуже корисне спілкування". І наша розмова плавно перейшла до теми вчителів і учнів. Білунки з теплотою згадують про своїх викладачів в училищі, захоплено, приміром, розповідають про Павла Баллу. А треба сказати, що напередодні я відкрила для себе цього інтелігентного й дивовижно талановитого митця, подивившись відеоролик Віри Кобулей, де тоді ще живий закарпатський художник показував свої роботи ведучій "Русинської родини" і розповідав про них. Спитаєте: чому досі про живописця Баллу не знала. Мабуть, з тієї обставини, що на Закарпатті феноменальна кількість художників - і професійних, і самодіяльних, усіх неможливо знати, зокрема й таких, що не пнуться у видатні, хто просто скромно і наполегливо працює, вдосконалює стиль і майстерність, дарує людям красу. Свалявські Білунки саме такі.