Джерела покликання

Джерела покликання

Про творчість самодіяльного художника Василя Сенька

З Василем Михайловичем Сеньком познайомилася кілька років тому. Сталося це на персональній виставці талановитого свалявського художника Павла Дулішковича. Колега нашого Павла приїхав з Міжгірщини, аби привітати свого собрата по творчості і подарувати йому книгу "Верховина.  Волівщина - Міжгірщина". Презент був доречний, у збірнику нарисів про видатних синів Міжгірщини та уродженців інших регіонів, що присвятили своє життя розвитку цього гірського району, була вміщена і стаття про одного з пращурів свалявського художника. Тоді ж ми й сфотографувалися з Василем Михайловичем та цією книжкою на сходах Свалявського будинку культури.
Та тільки днями довідалася, що причетним до укладання та виходу в світ справжньої енциклопедії міжгірської людності був причетний не лишень рідний брат Василя Михайловича - Іван Михайлович Сенько, відомий науковець, фольклорист, а й сам художник із села Ізки. Іван Михайлович потвердив мені, що його брат Василь брав участь у фінансуванні проекту, рівного якому за задумом та втіленням на теренах Закарпаття поки що не зустрічала.
...Коли маєш намір розповісти про художника, який переважно пише пейзажі, треба осмислити його творчість не тільки через призму майстерності, стилістики, кольорової гами. Тих, хто пензлем відтворює краєвиди, - багато. Тому в авторів публікацій про пейзажистів завжди існує ризик повторитися. Отже, краще спочатку уважно, а потім дещо відсторонено споглядати роботи тих, хто пише ландшафтні замальовки - так проявляються деталі на полотнах, стає зрозумілим, чому у цього митця склався саме такий творчий почерк, а заразом виходить на передній план і глибинний, часто філософський, духовний зміст художнього твору. Буває, що за окремими штрихами на полотні вдається навіть прочитати характер та життєпис митця.
В біографії сільського художника Василя Сенька - робота прохідником шахт, навчання перукарству, випало побути і в ролі продавця магазину. Відтак - служба у війську, невдала спроба вступити в Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва, навчання в УжДУ на математичному факультеті, праця вчителем, директорство в Ізківській ЗОШ. З раннього дитинства малював і ніколи не полишав занять живописом. Учасник багатьох пленерів, виставок, дипломант конкурсу "Осіння палітра- 2017", організованого громадською організацією "Барви життя" в Будинку художника у Києві. При тому, що Василь Сенько так і не отримав художньої освіти, він став чи не найактивнішим членом об'єднання самодіяльних художників Міжгірщини "Карпатські кольори". Що особисто мене вразило на полотнах Василя Сенька? Це політ його пензля. Почерк художника настільки легкий і виразний, що, здається, пронизує сонячними променями хмари, дарує тепло душі. Це реалістичний живопис, але настільки насичений світлою енергетикою, що видається витинанковим. Тут повсюдно розкладені позитивні акценти - чистими барвами, пастельними відтінками, графічними штрихами. В полотнах Василя Сенька присутня експресивна життєстверджуюча музика. Утім, відчувається, що мажорні акорди в його пейзажах виникли не з порожнечі, вони продиктовані важкістю буття самого художника, вони звучать як повторювані  кроки того, хто йде по битій кам'янистій дорозі з безліччю перешкод. І в цьому можна переконатися, коли знати про завчасну втрату в житті митця близьких йому людей...
Розглядаю пейзаж під назвою "Осінь на Чорній річці". Вдалині - гори, як блакитні хмарини, які ніби віддаляються після грози від того місця, де перебуває спостерігач. На передньому плані - плесо річки перед загатою-перекатом, насичене темнішою барвою, з яскравим відображенням на воді окремих  дерев - ніби миттєвий спомин. По центру полотна вгадується дерев'яна лавка-місток, через яку, здається переливається буремна річка. І від центру у перспективу поміж гір плине лазоревий потік - бурхливо і безупинно, як і людське життя. І залишається сакраментальне запитання: куди ж поверне Чорна Річка? І навіть сумні, але вічнозелені смереки та інші дерева, зображені на полотні, тим паче - валуни, розкидані і по руслу річки, і по берегах, - несуть для глядача певну символіку, змушують його заглиблюватися в підтекст пейзажного твору. Скажімо, мені той підтекст прочитується як відомий вислів: час збирати каміння. І одразу розумієш, чому ця робота так гармонізує свідомість.
Закономірно, що смерічок на полотнах Василя Сенька багато, як поки що і у верховинських горах. Та запам'яталися мені лісові красуні, що зображені на полотні, назву якого не знайшла. То, власне, мабуть, і не закінчена робота, швидше - етюд, начерк. На ньому верхівки смерек накидано кількома мазками пензля, і через таку манеру письма нагадують вони або ж китайські ієрогліфи, або ж християнські хрести, що промовляють до неба.
Коли лише приступала до написання нотаток про творчість Василя Сенька, думала над заголовком і узагальнювала побачене на його полотнах, то мала намір назвати цю статтю "Художник карпатської осені та зими". І справді, у Василя Михайловича помітно більше пейзажів саме цих пір року. На мою думку, такий вибір митця не є випадковим Бо осінь у нас, в тому числі і в людському житті, завжди асоціюється з ужинками, зима - з надією на нову весну. Тому й осінь у Сенька така багатюща барвами-надбаннями, і зима - білосніжна й світлоока, з відкритими дорогами й овечками у кошарі, які вже дочікуються вигону на смарагдову полонину, щоб скуштувати соковитої травички. На деяких полотнах є й стафаж - маленькі, ледь окреслені людські фігурки, що наближаються або віддаляються. І в цьому також виразна символіка - якою малою є людина на фоні її величності Природи.
Є, звісно, і весняні пейзажі у Василя Сенька, домінантою яких повсякчас виступають пишно квітуючі плодові дерева. І та весняна розкіш пишеться ним з такою експресією, що ти вловлюєш, як з білого квіту народжуються інші кольори видимого для нас спектру барв. І все це буяння природи - на контрасті з дерев'яними верховинськими хижками, на дахах яких вже ледь тримається побита часом та стихіями дранка.
Знаю, що в творчій спадщині художника є не тільки пейзажі, а й натюрморти, портретний живопис. На жаль, портретів у його виконанні не бачила. Але прочитала про них у цікавій і змістовній статті його землячки Сніжани Русин, що колись була опублікована у "Новинах Закарпаття". Та, підсумовуючи, слід зазначити: в усій творчості художника вбачається один підхід - писати рідну землю і людей, які живуть поруч, оспівувати те, що близьке йому, що дало йому життя і додає сил на порозі близького 80-ліття, що сформувало його як Людину і Митця, стало витоком, джерелом його покликання до найвищих вершин творчості і духовності.

Відеосюжет з полотнами художника - https://youtu.be/JZrL2zTabGw