Индульгенция
Як він сюди потрапив? Все дуже просто...
Будинок з*явився нізвідки. Охайний такий, іграшковий. Мов зрізаний десь у глибинці Нідерландів та втицьнутий сюди насильно чиєюсь невідворотною волею. Зашморг затягнувся наче уві сні. Йшов собі звичайною вулицею: полатаний асфальт, тротуар, що потребує кращих часів, будинки, сірі та прибиті до землі, мов цвяхи, а тут таке...
Він довго стояв перед будинком, поїдав очима його вікна, двері, вивіску, яка серйозно стверджувала, що всередині рай, що там дуже добре, настільки, що пройти мимо - просто безглуздя, злочин, врешті-решт. Він не міг не зайти. Тяжіння вже почало діяти. Тяжіння замотувало його тіло яскравим привабливим дротом. Він впадав в трясовину спокуси. Він програвав силам, що були набагато вищі за нього, силам, що знали напевно, де в нього найпотаємніше місце.
Всередині його радісно зустріли улесливі люди-привиди. Вони були не з цього світу. Вони допомагали всім прибулим забути про свої домівки, віддати разом з гаманцями найдорожче, що в них до зустрічі з будинком було - свою пам*ять. Над амвоном з пляшок в очі неоном стріляв надпис:
"Тут згортається твій час!"...
І тепер він сидів серед уривків, що пливли в стиснутому просторі, випущених заснулими бранцями, топив себе в цукровому сиропі бесконечно-гіпнозуючої жалості. Він чекав на індульгенцію...
- Скільки 666000000-ий продав свого часу? - спитав старший деструктор у чергового по сектору.
- Три доби, а ще тиждень на відновлення внутрішньої структури.
- Гм... непогано. І врешті-решт, не так дорого...
Свидетельство о публикации №221030701622