Ким бути?

У родині Перебийніс сталося лихо. Ні, ніхто не захворів,  ніхто з дорослих не був ошуканий, ніхто не втратив роботу, не загубив гроши. Все виявилося набагато гіршим —  маленький Михайлик за сніданком заявив, що коли стане дорослим, буде танцювати у балеті. Тато Андрій подавився млинцем, мама Тома ледве не розколотила тарілку,  дід Иван зняв окуляри і тількі баба Оксана продовжувала зі смаком їсти.
- Івасику, передай мені сметанки— сказала баба Оксана.
- Сметанки?! - заревів дід Іван— Сметанки тобі?! — жбурнув виделку і вийшов з кухні.
Баба Оксана прошепотіла "Скажений" , дотягнулася до сметани, щедро полила сметаною млинці, подивилася на Михайлика, який вже зрозумів, що бовкнув щось не те, і готовий був заплакати.
- Їж, Михайлик, що ти рюмсаєш? Треба силу мати, щоб тих балярин носити по сцені. Іх ще треба підкидати, та ловити!
Тато Андрій не витримав, і теж пішов з кухні.
- Тома, який гедз їх вкусив, хоч ти мені поясни?
Мама Тома заплакала і почала збирати посуд зі столу. Михайлик з переляку швидко впорався з кашею, з'їв  млинець, але зі столу вставати йому було чомусь страшно. Щось він не так зробив, тому дід і тато розлютилися, але він не розумів — що саме. Тихесенько вислизнувши з кухні, сховався у своєй кімнаті— заліз у халабуду, яку вчора ввечері будував з татом з стільців та ковдр. У той халабуді, після смачного сніданку, хлопчик закуняв.
Він не чув, як дід Іван волав : "Онук десантника буде стрибати у колготках! Боже, чому мене не підстрелили душмани?! Чому я до цього сорому дожив? Тато Андрій мовчки переживав це горе. Він тількі час від часу ходив курити на балкон.
- Годі  ходити! В очах вже миготить! Слухай мій наказ— треба приділяти увагу хлопцю! Бо оте жиноче виховання ... Боже, мій Михайлик буде у колготах стрибать...
- Тато, він —маленька дитина! Не треба так реагувати— Андрію хотілося хоч якось заспокоїти батька...  Зараз підемо у парк з Михайликом, зайдемо у тір.
- Так, синку! І в перукарню його відведи. А то в нього зачіска якась незрозуміла.  Під "насадку — три міліметра" треба його стригти, щоб на хлопця був схожий.
Михайлик, хоч і не дуже радів, що його витягли з затишної халабуди, але неочікувана пригода — можливість постріляти у тірі, виправила йому настрій. Він швидко одягнувся і вирушив з батьком у тір. Михайлику дуже сподобалося стріляти. Він почував себе дорослим і сильним. Хоч жодного разу не влучив у мішень, але настрій в нього був чудовий.
По дорозі додому тато Андрій згадав дідов наказ і вони зайшли до перукарні.То була навіть не перукарня, а салон краси. І Михайлик, як зачарований спостерігав за працею перукарів. Хлопець і дівчина, як чарівники перетворювали звичайних тіток і дядьок у красунь і суперменів.
Тато Андрій думав, що Михайлик буде вередувати тому, що доводиться чекати, але хлопчик сидів тихесенько і спостерігав, затамувавши подих, за роботою майстрів. Коли його покликав перукар, то Михайлик трохи зніяковів.
- Прошу, юначе — перукар допоміг Михайлику влаштуватися у кріслі— Мене звати Влад. А як ваше ім'я?
- Михайлик.
- Дуже приємно.
І Влад огорнув Михайлика спеціальною накидкою, щоб його волосся не потрапило на одяг. Михайлик заплющів очі. Влад працював ножицями, потім ввімкнув якусь машинку, а потім розвернув крісло до дзеркала і сказав : " Вуаля". Михайлику дуже сподобалася його нова зачіска і татові Андрію сподобалася зачіска. Дуже задовалені тато з сином повернулися додому.
Наступного дня Михайлик поголив дідусевою бритвою кота і заявив, що піде вчитися на перукаря. І хоч наступного тиждня, після екскурсії у майстерню шоколаду, Михайлик вже бачив себе у майбутньому виробником цукерок і тортів, про всяк випадок, мама Тома ще довго замикала у ящику ножиці і засоби для гоління. А кіт, коли чув швидкі та легкі дитячи кроки, ховався так, що знайти його могла тількі баба Оксана( від неї ніхто заховатися не міг).