Тайные закоулки памяти... Глава 1

               
                Жизнь - сладкая утопия*...
                Чувство радости - ощущение полёта...
                Чувство счастья - любовь...
                Итоги жизненного пути - дети и МОИ воспоминания...
            *По определению В.И.Даля:"Утопия - это грёзы о счастии!"

               НИШПОРЯЧИ  ТАЄМНИМИ  НЕТРЯМИ  ПАМ'ЯТІ …               
 
  Чесні, без прикрас та фантазій, спогади про життєвий шлях звичайного жителя планети Земля, який умістився в часовий відрізок від Другої світової війни ХХ-го століття до Третьої світової війни ХХI-го століття.   

                ГЛАВА  1
 
                …І все на світі треба пережити,
                І кожен фініш – це, по суті, старт,
                І наперед не треба ворожити,
                І за минулим плакати не варт.
                ЛІНА  КОСТЕНКО
     О-ох, ну чому це нас – Homo Sapiens, постійно супроводжують якісь несподівані, раптові халепи, то природні катаклізми, то голод, то війни, а зараз ця чортова пандемія. Виліз з якогось підворіття (ще й досі не з’ясовано з якого) цей жахливий і досі не піддающийся надійному лікуванню коронавірус. Сидимо в своїх помешканнях-клітках, наче в’язні в тюрмі і лякаємо один одного за допомоги телебачення та смартфонів.

     Можу тільки себе та свою жінку заспокоїти: ”Нам то що – ми пенсіонери, без роботи не залишимося, з голоду не помремо (принаймні, в найближчі часи), головне – якось уникнути, не підчепити тієї вірусної зарази, бо для нашого віку такі розваги вже небажані!” – ну от, якось і заспокоївся.  В   Інтернеті понишпорив, з друзями з усього світу по Messenger, Instagram поспілкувався, а далі (особливо ночами) починаєш ліниво ворушити свої думки, термосити їх, щоб від ледарювання не заіржавіли, і отут, як з казкової табакерки, раптом вилізуть (потрібні та непотрібні) спомини. І що цікаво – спогади виникають частіше всього хаотично і не завжди вони радісні, втішні та бажані. Спогади про щасливі, радісні хвилини твого, вже минулого життя, приємно зігрівають твою душу. Ти подумки смакуєш, отримуєш знов і знов насолоду від отриманої колись перемоги або досягнутого успіху. Але, нажаль, ці теплі, солодкі хвилини можуть раптом обірватися і з якоїсь щілини спливе, недоречно, спогад, про який ти волів би забути назавжди, тим паче, що вже давно усвідомив негатив скоєного та розкаявся.
 
     Та от не дано нам вміння вичищати конюшні нашої пам’яті – от і сидить той негатив намертво в сервері нашого комп’ютера-мозку. Чекає потрібного моменту, щоб ще раз, а іноді і не раз, тицьнути тебе носом – не забувай, згадуй і не витвори такого в майбутньому. А може то і вірно? Хай хтось таємно, нелегально контролює нашу схильність до негативу і вчасно попереджує – НЕ СМІЙ! А хто ж може бути таким всезнаючим ”попереджувачем” – тільки ТИ зі своєю пам’яттю! Тому що в твою голову ніхто не може залізти і дослідити всі підвалини твого минулого, хіба що якийсь гіпнотизер, але думаю – без твоєї згоди він не зможе це зробити.
 
    От такі радісні чи негативні, темні спогади, отримавши постійну прописку в твоєму мозку, час од часу вихлюпуються несподівано в пам’яті і розбурхують твою душу. Не маючи великої аудиторії, згадавши щось із минулого, ти маєш можливість обговорити, обміркувати ці спогади або з самим собою, або з близькими друзями, рідними, якщо цінуєш та довіряєш їх думці. І можу з впевненістю заявити, що в переважній більшості випадків, людина, аналізуючи своє життя в минулому, не побажає афішувати цей аналіз публіці. І нема значення, який то був результат аналізу, позитивний чи негативний, він також буде схований на сервері ВАШОЇ пам’яті, до наступної згадки, або піде в небуття разом з вами.

     Але іноді, згадки з минулого в ТВОЄМУ житті, можуть бути настільки докучливими, що впливають негативно на сон, і як наслідок, на загальний психологічний стан. Отак і я, одного разу, опинився в такій ситуації. Все своє життя я присвятив тільки одній улюбленій професії, а по досягненню пенсійного віку пішов на заслужений кров’яними мозолями та страченими нервовими клітинами, відпочинок. Здавалось би, що ще потрібно – живи сьогоденням, позабудь про минулі переживання, негатив, та, іноді, прийдуть на згадку всі ті сховані, забуті спомини.

     До  солідного семидесятирічного віку навіть у мріях не виникало думки, що так складно жити зі своїми потрібними та непотрібними спогадами, які виснажують і не дають іноді навіть вчасно заснути. За поради друзів опанував Notebook і, набравшись сміливості, оприлюднив мої спогади в Internet. Як виявилося, це стало найкращим лікуванням від безсоння. І тепер Я, напевне, знав – спогади та їх аналіз, особливо оприлюднені, таки лікують ТВОЮ душу!..

     Так я й почав публікувати свої спогади, мемуари. Однак, одразу попереджаю – не всі свої спогади зможу, та й не хочу оприлюднювати для публічного огляду – здоровий глузд не дозволить мені це зробити, на жаль. Але деякі негативні спогади мушу оприлюднити, тішу себе надією, що молоде покоління, мої діти, онуки, зробивши вірні, тверезі висновки, зможуть почерпнути щось корисне навіть з моїх помилок. Та, поєднавши досвід свого, майже семидесятирічного життєвого шляху зі своїм здоровим глуздом, все більше схиляюсь до того, що навряд-чи хтось із моїх нащадків буде робити вірний висновок з МОЇХ помилок. Скоріш за все, вчитимуть їх – СВОЇ помилки, та то вже будуть ЇХ синці та гулі.   Я так думаю!..
З якого ж яскравого спомину свого життя, я почав публікувати свої спогади, що стало відправною крапкою для моєї літературної праці в подальшому? Дивно, але це яскраві спогади про теплий травневий ранок трирічної дитини, які не давали спокою мені протягом кількох місяців і які я описав та надрукував в повісті ”Пробач мамо…”. Подальші дитячі спогади вже пов’язані з навчанням в школі. Майже не пам'ятаю перші свої кроки в школу, але дуже добре запам’яталося закінчення першого учбового року – святкова лінійка і вручення мені першої і, як з’ясувалося в подальшому, єдиної нагороди за всі роки мого навчання в школі. За досягнуті успіхи в навчанні, дисципліні та праці в продовж першого року навчання, мені одному, була вручена яскрава, файна книга-поема про Й. В. Сталіна з підписами та яскравими печатками від  дирекції  школи.

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2021-й рік
    переклад українською мовою   - 2025-й рік