Перевод 12 сонета Вильяма Шекспира

Попередня частина: http://proza.ru/2021/02/14/1747

Коли години порахую, що підкажуть час,
і бачу як хоробрий день пірнає у жахливу ніч,
коли я бачу фіолет минулої вершини
і соболині кучері всі срібно-білі,
коли високі дерева я бачу без листочків,
які найкраще від жари пологом стадо укривали,
і літню зелень підперезану снопами,
народжений на березі - із білою густою бородою:
тоді я маю сумніви щодо твоєї вроди,
що ти посеред марнотрати часу маєш відійти,
якщо ж смаколики й красуні себе покидають,
і вмруть так швидко наче інші виростають,
й ніщо не зможе коло часу захищати,
рятуй породу сміло, як він стане звідси забирати.

Продовження: http://proza.ru/2021/05/16/1608
27.10.2020-4.04.2021
Світлина автора.
Sonnet 12 by William Shakespeare
When I do count the clock that tells the time,
And see the brave day sunk in hideous1 night,
When I behold the violet2 past prime,
And sable3 curls all silvered o'er4 with white,
When lofty trees I see barren of leaves,
Which erst from heat did canopy the herd,
And summer's green all girded up in sheaves5
Borne on the bier6 with white and bristly beard:
Then of thy beauty do I question make
That thou among the wastes of time must go,
Since sweets and beauties do themselves forsake,
And die as fast as they see others grow,
And nothing 'gainst Time's scythe can make defence
Save breed to brave him when he takes thee hence.