Лисенятко Фоксi. Глава 5 Контактний зоопарк

       Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.


_______________________________________


ЛИСЯТКО ФОКСІ
ГЛАВА 5: КОНТАКТНИЙ ЗООПАРК

Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2021/12/04/1015

       Перший робочий день для Маргарити Іванівни був насичений безліччю вражень. Повна світловолоса жінка повільно ходила по тісних залах приміщення зоопарку, вдихаючи задушливий запах тварин, змішаний з нотками духів та людського поту. Попри відкриті вікна, їй здавалося, що цим амбре просочилося усе, навіть стіни. Поруч з нею йшов працівник зоопарку Федір Васильович, сивий худорлявий чоловік років шістдесяти. Він пояснював своїй новій колезі її обов'язки:
       — Отже, шановна Маргарито Іванівно, ми ходимо у зміни по два дні. Прибирати за тваринами потрібно постійно оскільки від вас, у першу чергу, вимагають підтримання чистоти й порядку. Ваш робочий день починається з восьмої години ранку, і за дві години до приходу відвідувачів ви повинні помити вольєри й підлоги в цих двох залах. Вони закріплені за вами та Оксаною — вашої змінницею. Після прибирання, тваринам потрібно дати їжу, але не багато, бо протягом дня їх будуть годувати відвідувачі нашого зоопарку. Усе необхідне знаходяться в підсобному приміщенні, де ви будете переодягатися й обідати. — Чоловік господарським жестом пропустив нову співробітницю вперед. — Це ваш перший зал, тут знаходяться домашні тварини.
       Відчувши на собі уважний погляд великих зелених очей, Федір мимоволі зніяковів. Незважаючи на те, що за плечима жінки було вже півстоліття, вона була цілком приваблива і поряд з нею, вусатий вдівець знову відчув себе молодим. Він підійшов до тісного вольєра з віслюком, привітно потріпав його по довгих вухах та продовжив:
       — Це наш улюбленець — віслюк Грей, а це наші овечки — Тася й Нора, це наша кізонька Мері, це молода телиця Нічка, а це наші хруні. — Вони підійшли до вольєра з поросятами. — Вони ще маленькі, але це тільки, між нами, а для відвідувачів вони самі що ні є дорослі карликові свинки. Сподіваюся, вам зрозуміло?
       — З цими словами Федір Васильович підморгнув здивованій жінці й додав:
       — Малюки вже підростають, так що незабаром їх заберуть та привезуть до нас молодших поросят.
       — Йой, а цих куди подінуть? — Розгублено запитала Маргарита Іванівна.
       — Як, куди? Та на ковбасу, та на сало, а куди ж їх ще? В нас старих тварин не тримають. Поживуть трохи, та на бійню ось і все. Ось наша Таська скоро розродитися, ягнятко залишимо собі, а її — тю-тю.
       Почувши це, жінка на мить оторопіла, а чоловік махнув їй рукою, запросивши до другого залу.
       — А ось в оцьому приміщенні знаходяться лісові звірята. Тут живуть єноти — Річі та Ксеня, тут — мавпочка Мотя, тут тхори — Макс і Мікі, тут опосум Стефко, а тут знедавна живе лисенятко Роксі, ні, та як його ... е-е-е ... Фоксі. Воно в нас ще дике й дуже неспокійне. Людей боїться, так що ви з ним будьте обережніше. І вважайте, цей бандит геть усе норовить вискочити з клітки та пробратися до пташиної зали. Але ви, у такому випадку, з ним особливо не панькайтеся, а дайте йому добряче віником, нехай знає своє місце. — З цими словами Федір грізно погрозив малюкові кулаком. — Ух, розбійник. З моїм-то віником цей розбишака вже познайомився.
       Побачивши його важкий кулак, Фоксі налякано забився в кут своєї нової клітини й припав до підлоги, яка була всипана тирсою. За пару днів свого проживання в цьому незатишному й темному місці, це зле вусате людисько, від якого так різко тхнуло тютюном, вже не раз ганяло його то віником, то шваброю.
       Кожен день перебування в контактному зоопарку був для лисеняти важким випробуванням. Рудий невільник мешкав у крихітному вольєрі, де навіть не було місця, куди можна було б сховатися від настирливих людських дитинчат, які постійно гомоніли й намагалися помацати руками його шубку, або, ще гірше, схопити його за хвіст. Хоча, деякі з них були добрими та пригощали Фоксі чимось смачненьким, але все ж таки він з нетерпінням чекав коли настане тиха спокійна ніч, коли можна було відпочити від денної суєти, від галасливих відвідувачів, та поплакати за своєю сім'єю.
       Він не раз згадував запах рідного лісу, спів птахів і веселе дзюрчання маленької річеньки. Річеньки яка так весело бігла по камінцях. Він згадував своїх батьків, братиків, сестричок, веселі лисячі ігри на м'якій зеленій траві, і цей моторошний гавкіт собак, запах пороху й крові, від чого його маленьке серце стукало, немов барабан. У ці хвилини йому здавалося, що увесь світ повстав проти нього і непереборна туга, немов хижа павучиха, огортала його душу липким павутинням.
       Лисенятко не менше сумувало за своїми двоногими батьками та новими друзями — вгодованим котом Васьком та жвавим рудим Персиком, з якими він не раз м'яв траву зеленого саду. Але все ж таки, малюк вірив у те, що матінка Зіна й таточко Роман незабаром за ним приїдуть та заберуть його назад до себе. Та скоро, дуже скоро, він покине це погане місце. Адже вони такі добрі, дбайливі та, певно, його просто тут випадково забули, але скоро згадають про нього та приїдуть, обов'язково приїдуть!
       Але з кожним днем його надія танула, немов воскова свічка та від цього липкі тенета туги сковували його душу все міцніше й міцніше. І щоночі, коли люди нарешті давали йому спокій, самотнє лисеня тихенько скиглило у кутку свого тісного вольєра.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2021/07/27/1670