Паркани

Паркани – от наша біда. Саме вони. Корупція, злодійство, незрозуміла війна на сході, іноземна мова колишньої метрополії, що ніяк не полишить наших теренів, агресивно чіпляючись хижими пагонами за що тільки можна і не можна: засоби масової інформації, книжки, пісні, назви різноманітних закладів, наші мізки та душі… Шановні бійці та борці з усією цією гидотою, що відбувається у нашій державі, ви, нажаль, просто не в змозі перемогти, бо б’єтеся не з причиною, а наслідками. Причина ж саме у ПАРКАНАХ… І ті, справжні паркани, що так пишно ростуть на нашій плодючій землі навколо приватних садиб, є лише втіленням наших ментальних парканів. Три місяці тому я їхав з Києва до Праги, наразі їду у зворотному напрямку рідною Україною, проїхавши перед тим Чехію та Польщу. Так, відмін багато, спільного теж не так вже й мало. Ми люди… Але знаєте, що особисто мені впало у око..? Ремонт та будівництво. А ще машини. Ще три місяці тому. Проїжджаючи Словаччиною та Чехією, скрізь я бачив ремонт шляхів, будівництво мостів, суспільних споруд і не помітив приватного будівництва. Це не поверхневий погляд… Три місяці я проробив у чеській будівельній фірмі і знаєте, у чому полягала її та моя особисто, робота..? За цей час були: утеплення та ремонт будинку для осіб похилого віку, ремонт насосної водогінної станції, адміністративної будівлі (щось на зразок сільради, пошти та клубу під одним дахом) у одному з навколишніх сіл, будівництво нового містка через стрімкий потічок у іншому селі. І лише один, наголошую, ОДИН приватний будинок. Як виявилося, замовник – чоловік, що розлучився з дружиною і подальше сумісне проживання під одним дахом… якось не той… Будиночок доволі скромний, але б ви бачили той, у якому вони жили разом… З нашого, східноєвропейського погляду, «халупа». Чехи не «заморочуються» - не вибудовують  кількаповерхові палаци, не обгороджуються фортечним муром, пересуваються на невеличких та відносно недорогих авто… і якщо у місті, де я мешкав та працював, приватні садиби були огороджені здебільше невеликими, але охайними парканами, то знаєте, яка огорожа превалює у навколишніх селах? Та сама, відома більшості з нас, «сітка рабиця» (на кшталт тої, що на старих ліжках). Як написав в коментарі на фейсбуці один з моїх читачів, «без понтів». Саме так. В нас же паркани дерибанять все наше єство, наче ті метастази, роз’їдаючи тканини суспільства. Якось моїм знайомим дісталася у спадок дача. Стан її був «не дуже»: за багато років ані оздоблювання, ані пристойної електропроводки, не кажучи вже про інші зручності… І знаєте, що вони зробили в першу чергу? Так, чудового паркана, що відтепер відгороджує їх від сусідських очей. При тому продовжуючи мешкати у доволі нелюдських умовах, нічого не зробивши у будинку… хоча старий паркан з тої ж самої «сітки рабиця» був не гіршим за ті, що стоять по чеських селах. До речі, про дачі. Довелося мені побачити чеські дачі… невеличкі ділянки і зовсім маленькі будиночки, на кшталт тих, що будувалися у 60ті-70ті роки у нас. І це не тому, що не дозволяють більші, що «грошей не вистачає»… Наші люде, працюючи тут, спокійно заробляють тисячу (а дехто й більше) євро на місяць. Зарплата чехів більша од зарплати гостарбайтерів. Більше з тим, чехи, як громадяни Євросоюзу, мають право і можливість працювати у таких країнах. Як Німеччина та Велика Британія ( хоч остання поволі і полишає той союз) і отримують там набагато більшу зарплатню. Чому ж не будують палаци та фортеці..? Бо ВОНО ЇМ НЕ ТРЕБА!!! Людина приїжджає на дачу, аби покопирсатися задля свого задоволення у землі, побути на природі, зжувати якесь барбекю, запиваючи чудовим чеським пивом чи ще там чимось за смаком… Ну, лопатку-грабельки десь покласти та переночувати, як потреба в тому буде. Все. Вистачає. Навіщо більше..? Без ПОНТІВ… Згадався випадок: в садовому товаристві, де я сам збудував невеличкого (правду кажу) будиночка, продали люди свою дачку. Будинок невеликий (у нашому розумінні), але охайний. Ділянка дбайливо обладнана: тротуарчики, тепличка, кущики-деревця… Знаєте, що робить новий власник..? Захерачує все то нафіг, все ломається-видирається, бригада будівельників риє траншеї, заливає фундаменти і будує… паркана. Шикарного, зі стовпами, «у цеглину». Тої цегли, що пішло на паркан, на будинок не малий вистачило б… Але, НІТ!! Паркан, то наше фсьо!! Не знаю, що там за обставини трапилися, але… будинка на фундаменті збудовано не було, ділянка здичавіла, а цегляний паркан руйнується все далі й більше… Не знаю, чи каже воно про щось, але у розмовній чеській будинок звучить як… «барак»…  Ще один, відомий мені сюжет: заробітчанин із західної України, рік пропрацювавши у Польщі, вклав зароблене у… звісно ж, паркана. Шикарного, довжелезного, з трьох видів каменю… Фундаментальна інвестиція… Перетнувши всю Польщу, я ТАКОГО паркану не побачив. Співпадіння..?
Один з райцентрів мальовничого Закарпаття. Чудові охайні будинки, не менш охайні двори, квітники, кашпо із квітами під стріхою… До хижі зайдеш, те саме, одразу видно – справжні газди живуть. От тільки дороги (навіть головна)… Таке враження, що ще з радянських часів не ремонтували (правду кажучи, вони і тоді були «не дуже»), але люди ходять по тих дорогах, бо по тротуарах взагалі неможливо… Як наслідок, не один пішоход став жертвою ДТП.
Паркани… Ну, то вже в кого які… Це лиш те, що ми бачимо. Це наслідки, верхівка айсберга. Паркани пролягають у нашій підсвідомості. Внаслідок чого і коли збудувалися, то вже питання окреме, але більшість суспільства живе саме за цим зразком: своє-чуже, зовні-зсередини. Ліси та бурштин – зовні, охайні котеджи та файні автівки (які собі не кожен поляк чи чех дозволить) – зсередини. От тільки будинки змивають повіні, а автівки розбиваються у гімно на гімняних дорогах. Але ж то «доля в нас така, та «держава, що нічого не робить». Та ні, дорогенькі, то не «доля»…  Держава ж складається САМЕ З ТАКИХ ЯК ВИ. У яких теж «зовні-зсередини»…  І паркани.., безліч парканів, що пролягають поміж кожним і усіма. Об’єднати може лише спільний зиск, та й то, лише на деякий час. Пам’ятаєте отой пафосний проект «стіна», з якого багато хто теж потяг до особистого паркану? Так от, та «стіна» нам потрібна. І не тільки як фортифікаційна споруда, а як той, ЄДИНИЙ паркан, що відокремить «зовні» від «зсередини», що стане для нас лінією «свій-чужий», встановить спільні правила гри, модель поведінки. Все, що «зсередини» - наше, «зовні» - чуже. І це треба не розуміти, а відчувати.
Три місяці в мене була можливість спостерігати та вивчати іншу націю. Мої висновки з цього приводу: не така вже й шляхетна нація, але… чехи шануються. Доволі сумнівні, як не ганебні сторінки своєї історії вони проголошують досягненнями та перемогами. Зовні, начеб то толерантно ставлячись до всіх інших, зсередини ж всіх та кожного з них пролягає паркан «чех-не чех», «свій-чужий». Саме тому природна та звичайна картина, коли  пересічний чеській  міліонер сидить у одній господі (чеська пивна) за одним столом з чеським пересічним роботягою. Вони про щось теревенять, мугикають під якусь чеську «піснечку» і не вбачають жодних перешкод у тому, що один з них «досяг», а інший – «аутсайдер». Може вони друзі дитинства, може сусіди чи однокласники… А можливо, колись познайомилися саме у цій господі… Тим не менш, різниця у «статусах» їх зовсім не бентежить – вони обидва почуваються по один бік паркану. Будь хто з нас, чужинців, навіть чудово знаючи чеську мову, будучи гарною людиною, фахівцем та т.і., зостанеться «зовні» з однієї простої причини - «він не чех»…
За весь час я не зустрів жодного «німецькомовного» чи «польськомовного» чеха – таких просто не існує… І якою б, начеб то, недолугою не була ця нація, заробляти їздимо саме ми до них, а не вони до нас… І не дивлячись на нашу велику кількість та тривалий термін перебування в них, ми не станемо для них «своїми». З однієї простої причини – «ми» не «вони».
Вони збудували свій спільний «паркан», тож «паркани» зсередини їм майже не потрібні. Ми ж продовжуємо, цеглина за цеглиною, викладати «стіни» поміж собою, нехтуючи СПІЛЬНОЮ, без якої  всі вони слугуватимуть радше роз’єднанню, аніж воз’єднанню.
Отже, СПІЛЬНИЙ ПАРКАН, панове, а інакше… лише… спільна дупа.    
 
12.11/2020
Автобус «Прага-Київ» писалося між Львовом та Житомиром