СлучАй з Марком

Цю бувальщину розповіла мені моя покійна бабуся Ганна Лученко-Розпутня.

Дії цієї оповідки трапилися в 20-ті роки ХХ століття, в часи НЕП до більшовицької колективізації та геноциду українських селян, містечкових євреїв та казахів-скотарів.

Отже жив у Бирюках такий собі чоловік Марко, який в церкву не ходив, в чортівню та нечисту силу не вірив, натомість з дитинства увірував у необхідність наполегливої праці та користі шкільної науки. На той час ще працював чудовий водяний млин на Росі, що його побудували в 1910 році в сусідній Пугачівці. Тож бирючани проклали биту стежку вздовж Росі і носили до млина зерно, а поверталися назад вже з петльованим борошном. Все було би добре, але за Горінчиком була місцина з купою старих верб та веболозу. І зажила вона лихої слави. Бирючани подейкували, що саме там з Росі виходять русалки і зваблюють чоловіків, що мандрують наодинці.

Коли Марко зазбирався ходити до млина, його жінка Пріська заважила аби той стерігся русалок. Марко закобенив на Пріську і сказав, що тільки темні селяни неосвічені ще вірять в русалок, небіясників та иншу нечисту силу. Дорога до млина пройшла гладесенько, а от на зворотньому шляху трафив Марка случай.

Марко з важкеньким клумаком петльованої муки саме в тому місці за Горінчиком зупинився перепочити та викурити гарнющого самосаду, яким він славився на все Росьове козацтво. Курив наш Марко, відпочивав та й замріявся. Аж раптом його хтось гукнув. Оглядається чоловік, а позаду в кількох саженях стоїть молодиця. Гарна, як писанка, але простоволоса. Дорого вбрана, на пишних грудях кілька разків намиста, коралі та дукачі. Аж отетеревів наш Марко від такого дива.  Відповів Марко на привітання та й почали вони гомоніти.

Якими саме словами зваблювала та незнайомка Марка бувальщина не оповідає, але Марко казав, що дуже затишно та любо було йому від тієї розмови, аж поки жінка не почала манити Марка ходити за нею аби відчути що то є справжня жіноча ласка, якої він в житті не знав. Тут Марко щось запідозрив та став хреститися. В цей момент здійнявся потужний вихор, який мало не підняв чоловіка, але на землю звалив. Коли вихор вщух, а пилька вляглася, Марко встав, обтрусився, оглянувся кругом і ніде жінки не побачив.

Ошелешений Марко закинув на спину клумака та побрів замислений додому. Звісно дома Пріська все почула в найменших подробицях і скоро всі навколишні села Надросся знала про Марків трапунок та різкий переворот в його світогляді.

Ну ви зрозуміли Марко-Невіруючий став ревним адептом української давньої віри з її духами, перелесниками, русалками, небіясниками, мавками, блудами та лісовиками.