Тайные закоулки памяти... глава 4

               
     Мушу чесно зізнатися – в ті роки до міліції в мене було негативне відношення. Оскільки в мої юнацькі роки я весь час спілкувався з вуличною братвою, хуліганами, які дуже ж не любили міліції, що надто уважно слідкувала за нашою поведінкою і намагалася знищити в корені всі негативні прояви наших хуліганських поривів. Але доля, моя особиста доля, змусила мене багато-що переоцінити, переосмислити.

     Згадуючи той момент, коли ми з мамою вийшли після тої несправедливої педради зі школи – я, раптом зрозумів, що далі в житті я ніхто, без освіти, без роботи. А найтяжче для мене – треба забути про небо, авіацію. Забути мрії, які з такою надією виношував у своєму серці, наполегливо займаючись авіамоделізмом (мав кілька призів на змаганнях по польотам планерів), вивчаючи теорію аеродинаміки. Насправді, то було страшно – зі школи тебе просто викинули і що робити далі тобі невідомо, але поряд, на щастя, опинилися дорослі, дуже мудрі дядьки. Дядя Володя, який так наполегливо, щиро, маючи юридичну освіту, захищав мене на педраді, а зараз біля школи заспокоював маму, наказав мені наступного дня прийти до Управління міліції.   

      Коли вранці наступного дня йшов до Управління міліції, навіть гадки не мав – чим же можуть допомогти мені “менти”? Усю цю ніч не спав, розмірковував, аналізував – розумів, цим дядькам з міліції цілковито байдуже повинно бути до моєї долі, ніщо не зобов’язувало їх перейматися моїм працевлаштуванням, моєю освітою, моїм майбутнім, але ж я бачив, відчував ту зацікавленість, небайдужість до долі отакого неповнолітнього хулігана. І це підтвердилося одразу, коли опинився в кабінеті з кількома міліціянтами і де відбулася щиросердна, відверта розмова між “відірвою” та солідними дядьками в погонах, які окрім усього мали своїх неповнолітніх дітей. Бесіда тривала довго, кілька годин, і настільки відвертою, що навіть деякі питання викликали в мене сльози на очах. Вони змусили мене розповісти їм відверто і про свої мрії літати. Як мене збентежили, зворушили такі дорослі, співчутливі розмови і плани дій, щодо мого майбутнього. При мені вони зателефонували керівництву і отримали дозвіл на користування службовим авто для вирішення всіх питань пов’язаних з моєю подальшою долею. Так, дядя Володя та дядя Гена Чистяков стали моїми хресними і вкладали багато  зусиль і свого особистого часу, щоб допомогти мені. Багато років ці справжні мужики, охоронці порядку – дядя Володя та дядя Гена, підтримували мене, направляли до ладу мої, ще незрілі думки. Тільки дякуючи їм, їхній допомозі, я врешті решт зміг здійснити мрію свого життя – став пілотом першого класу, виростив і виховав двох гарних синів, маю онуків і навіть правнука. Тож низький їм уклін за чуйність!!!

     Того ж дня, впродовж години я був прийнятий на працю (щоправда різноробочим) на Турбомеханічний завод і одразу мене оформили на вечірню форму навчання при школі № 9. Отак впродовж одного дня була вирішена моя подальша доля (і я був свідком – всі  ці дії моїх опікунів неможливо назвати легкими, це були і дзвінки кудись нагору і багатослівні вмовляння). Коли ввечері вони привезли мене додому я умовив їх зайти до нас, щоб потішити, порадувати мою маму, а потім ми їх пригостили вечерею та чаєм.

     Так, дякуючи цим чуйним, розумним людям я отримав середню освіту і працюючи, досить тяжко (доводилося і канави рити для прокладки кабелів і по п'ятнадцять годин розвантажувати цемент насипом з вагонів) заробляв гроші допомагаючи мамі матеріально. Одразу після урочистого отримання атестата зрілості, я, в першу чергу, одніс його своїм кураторам-міліціянтам (до речі, оцінки в ньому були доволі непогані). Вони дуже раділи моїм успіхам і негайно, знаючи мою мрію про польоти, льотну професію, почали оформлювати направлення для вступу в Чернігівське вище військове авіаційне училище.

     Поки дядя Гена збирав підписи та виправляв потрібні документи, дядя Вова водив мене, буквально за руку, по кабінетах санітарної частини Управління МВС де я пройшов доволі серйозну медичну комісію з офіційними висновками. Через пару днів я мав на руках висновок медкомісії та офіційне направлення мене від міліції на екзамени в Чернігів. Мало того, мені вручили посвідчення про відрядження, службові квитки на потяг до Чернігова і назад і, що мене вразило найбільше, те, що я отримав командировочні гроші.

     Ох, з яким же натхненням, з яким азартом я прямував до своєї мрії! Як ніколи я був впевнений в своїй перемозі, я буду військовим льотчиком. А тут ще й пару місяців тому переможний, перший в історії людства, політ в космос нашого Юрія Гагаріна, що стало додатковим стимулом для вступу в училище. Одразу по прибуттю в Чернігів і розміщенню в казармі почали знайомитися з особливостями іспитів. Іспити почалися паралельно з проходженням лікарської комісії згідно вивішеного на стенді поіменного графіка. Дуже здивували деякі нестандартні іспити.

     Нас збирали в групи по двадцять абітурієнтів, заводили в аудиторію і, розсадивши по одному за столом пояснювали, що ми повинні виконувати завдання не звертаючи уваги ні на несамовито горлаючий гучномовець, ні на інші відволікаючі речі, а кілька молодих хлопців та дівчат спостерігали, а потім збирали листки з завданнями. І таких іспитів було багато. Зрозуміло, цікавість нас замучила, ми пристали з розпитуванням до однієї з дівчат і за допомоги шоколадки дізналися, що це йде паралельно з іспитами, відбір до загону кандидатів в космонавти, це неабияк надихало, бо в мене був гарний результат. 

     Медкомісію пройшов майже всю без зауважень, але раптом з’явилися результати зданих раніше аналізів, в моїх аналізах щось не сподобалось головлікарю і він негайно викликав мене до свого кабінету. Цей сивоволосий, кремезний з благородною зовнішністю, досвідчений лікар не пошкодував більше години свого часу на бесіду зі мною – сімнадцятирічним юнаком. Під час бесіди дуже уважно вивчав одночасно і мою медкартку і непомітно випитував всі подробиці мого життя. Нарешті він зізнався – дуже хотів би мені допомогти, але результати аналізів поки невтішні. Тому запропонував – для перевірки потрібно днів десять полежати в госпіталі училища і щоденно здавати цілодобово аналізи, а потому прийме остаточне рішення…

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ    - 2021-й рік
    переклад українською мовою  - 2025-й рік