Парк Олександрия

Всі три новенькі, схожі на три тополі на Плющисі, будинки-хрущовки, носили горді імена: Юність, Веснянка, і Ювілейний. На відвойованій у лісу території, на місці колишнього лісгоспу, прямісінько серед багатовікових тінистих дерев, одним своїм виглядом вони радували серця своїх майбутніх мешканців. Нам дісталася Веснянка.
 
  Довжелезна, як електричка до Києва, шестипід'їздна хрущовка, зібрала під своїм склепінням різношерсту публіку. І кого тут тільки не було! Найближчими сусідами по нашому помешканню з номером 77 виявилися, з одного боку-сім'я відставника в чині підполковника, а з іншого, - звичайнісінька трудова сім'я на чолі з тіткою Ніною. Якщо не брати до уваги регулярних ранкових гучних перевірок-парадів в помешканні нашого підполковника у відставці, то з сусідами нам, в загальному, пощастило. Наше, як мені здалося тоді після слобідки (комуналки) величезне, просторне помешкання, було абсолютно порожнім. Тиняючись по всіх чотирьох його покоях в пошуках якогось стільчика, я цілий день плутався у дорослих під ногами.
 
Посприяти в ремонті покликали найкращого маляра БЦ, дядю Сашу. Як тоді всі говорили, дядько Сашко був чарівник. За два дні він перетворив звичайну, сумну, сіру хрущовську сорочечку в казковий палац. Це зараз ми можемо легко і невимушено купити в любій спеціалізованій крамниці шпалери на будь-який смак. А в ті далекі часи все було зовсім не так просто. Шпалери була рідкість і стіни за звичай фарбувалися за допомогою якихось алхімічних сумішей. Кожна з кімнат, мала, якщо можна так висловитися, свій особистий, індивідуальний дизайн. Таким чином, в мене тепер з'явилася своя окрема кімната з власним дизайном на стінах! Дядя Саша розфарбував її синіми м'ячиками.
  Ірка отримала затишну кімнату на самій сонячній стороні нашої багатоповерхівки. Ми, до речі, іноді, саме з її кімнати, з великим задоволенням слухали, як товариш підполковник влаштовує парад-шикування в своєму помешканні за стінкою. Паради, правда, швидко трубили відбій з появою на дійстві Ганни Гаврилівни, дружини нашого гучного підполковника. Вона, напевне, в їхній сім'ї носила чин полковника, і товариш підполковник ну аж ніяк не міг так грубо порушувати субординацію. Незважаючи на тиху натуру, вона мала всю повноту влади в їхній родині.
 
Після всіх цих передрязг і стресів, повязаних з масовими заїздами нових мешканців, двір нашої п'ятиповерхівки потихеньку стали приводити до порядку. Так, невдовзі між третім і четвертим під“їздами появилася величезна пісочниця. У цій то історичній пісочниці і відбулися всі мої ранні знайомства з сусідськими хлопчаками. За дивним збігом обставин, я виявився майже на два роки старший за всіх моїх ровесників і майбутніх друзів дитинства. Пам'ятаю їх всіх, друзів нашого безхмарного дитинства, і, користуючись можливістю, хотів би передати всім їм величезний привіт і щирі вітання!
 
 
  А зараз ще хочу вам трохи розповісти про нашу Піонерську, район міста, що простягнувся вздовж основної частини парку «Олександрія» і впирався обидвома кінцями в густий ліс. З однієї сторони нас підпирав сам парк, а інша сторона переходила поступово в таємні партизанські стежки урочища Толстого. До речі, саме цими партизанськими стежками мій геройський дідусь і увійшов до міста в один із січневих днів 1943 року. Прогулюючись пізніше в цьому лісі, посіченому то тут, то там старими окопами і схронами, я тоді ще не зовсім усвідомлював, що в одному з них міг колись ховатися і мій дід ... Саме тому ці партизанські стежки пізніше перейменували на вулицю Січневого прориву. Це була вулиця мого дитинства, вулиця, на якій я виріс...
 
  Подробиці про наш парку Олександрія можна прочитати в Інтернеті. Весь світ знає, що наш парк без сумніву посідає друге місце за красою після Софіївського парку в Умані. Але це узагальнена інформація. Я ж Вам хочу розповісти про МІЙ парк «Олександрія» . Про парк мого дитинства, який назавжди закарбувався в пам“яті...
 
Незважаючи на платний вхід, жоден поважаючий себе хлопчак з Піонерської, ніколи не платив за квиток. Вся дітвора знала безліч дирок в парканах і всі підземні проходи для таємного проникнення. Внутрішня «митно-ремонтна» служба парку час від часу влаштовувала, звичайно, набіги на наші контрабандні проломи в паркані. Товстий шар смердючого солідольного мастила наносився на всю довжину, висоту і ширину прорізів наших таємних переходів. І інколи було смішно спостерігати, як дітвора всього району, як загін мурах-розвідників перед несподіваною перешкодою, обговорювали з розумним і досвідченим виглядом, де пробивати в паркані наступний лаз. Як правило, „наукова нарада“ з питання відкриття „нового вікна в Європу“ займала не більше двадцяти хвилин. Після цього вся згуртована на цих дуже відповідальних, прикордонних роботах гоп-компанія летіла всією веселою зграєю відпочивати на річку.
  Річка Рось! Як вам її описати?! Звичайно, важко нам змагатися з оспіваною у багатьох піснях і думах красю і величчю сивого Дніпра. Але все ж, це ще залежить від того, під яким так би мовити, ракурсом на все дивитися! Вийдіть на нашу річку на світанку, до зірниці, до будь-якого місця. І ви не зможете не зауважити, що майже все плесо нашої тихенької, майже безшумно-дзюркотливої, річечки заросло уздовж берегів густою зеленою ряскою, тут і там на поверхні води білосніжними або яскраво жовтими бутонами хизуються водяні лілії , зарості густого очерету своїми стрілами нагадують товсті кубинські сигари.І до цієї краси ще додаються безупинні солов'їні переспіви десь в кущах пахучго бузку чи бузини в першому відділенні ранкового концерту, з переходом у другому відділенні, на хоровий спів жаб з їх противними голосами.
  А запахи, вірніше аромати! ...Неможливо словами передати Вам, як пахне повітря рано вранці на березі нашої улюбленої річки Рось? А як можна описати запах води, з вигляду схожої на парне молоко? Коли кожна травинка, кожна рослинка вносить свою лепту в гаму цього, створеного природою, букету ароматів. Крізь майже морської прозорості воду видно зграйку дрібної рибки, що гріється на підводній піщаній косі. За всім цим спостерігає здоровенний, майже блакитного кольору, рак. Видно, як він невдоволено рухає своїми довгими вусищами-клешнями...
  Не смію стверджувати, але ходять легенди, що назва "Київська Русь", походить від словосполучення "Київська Рось". І, мовляв, жило колись давно мужнє плем'я росів, яке потім стало племенем русинів... Але, шановні, будьте дуже лояльними до моїх історичних інтерпретацій! Я зобов'язуюсь більш-менш чесно відповідати тільки за мій короткий проміжок тимчасової колії. І, закінчуючи розмову про нашу чудову річку, хочу тільки додати те, що ми там провели добру половину нашого безтурботного дитинства на Піонерській....
  З вісімнадцятої школою довелося розлучитися. Мене перевели тоді, нехай не в нову, але сильно оновлену середню школу номер п'ять. Оскільки ми переїхали в нашу Веснянку на початку весни, довелося юному „студентові“ знайомиться з першим-А класом відразу після весняних канікул.
  ... Перед, чомусь чорним (запасним) входом в школу стояла величезна черга зі школярів. Старшокласники біля входу вимогливо запитували у всіх: "Змінне є"? Що б це мало означати, мені ще було незрозуміло, тому я, як і всі, сказав, що є. Як пізніше вияснилося, через те, що район був ще дуже молодим, на вулицях було дуже брудно, і при вході в школу треба було обов'язково мати змінне взуття.
      В клас мене тоді не пустили. Довелося бігти додому за капцями. Але почин виявився повчальним і пророчим! Я потім часто втікав зі школи, але, правда, вже не за капцями...  ...
************
 Художній переклад-Володимир Шевченко.