За дверима Алiси
Не кролі - їх не було видно, але були ендемічні метелики, чарівні квіти та ясно-зелене листя, розкішні секвої, похмурі, але чуттєві кактуси.
Там була кава з Ефіопії, були яскраві кольори вишиванок, були книги, мапи, фарби та старі вінілові диски.
Пам'ять перетворювалась на сірі камінці та розбиті скельця, на складні візерунки павутиння та тяжкий дзвін тиші. Пам'ять разом з гордістю вимальовували кроки танго на тротуарі, а на вході до Ботанічного саду були похмурі нічні обличчя.
Місто то засинало, то прокидалося, люди навколо (вночі) були то чемними, то брутально-негречними, то якимись розгублено-схвильованими.
В подорожі допомагали лайтбокси - ті, на які скаржились місцеві мешканці. Так, на тлі самотности лайтбокс із рекламою був символом надії на повернення друзів, коштів, стану внутрішнього піднесення.
В ті пізні зимові ночі лайтбокс був емблемою надії. Надія так чи інакше потрібна кожному з нас, а тим, хто і грає в слово, і живе ним, вона взагалі конче необхідна.
Надія на відродження українського слова, української естетики ніби "підморгувала" з екранів нічних лайтбоксів. Гості ставали господарями, ті, в свою чергу, перетворювалися на гостей.
Залишалися якісь півкроку до майбутнього, час застиг, мов еквілібрист на канаті,
аж раптом почалась чергова криза. Цю кризу без точних знань та надії не подолати.
* Оповідь про Київ у 2016 -2018 рр., на ілюстрації - легендарна арт-кав'ярня "Бабуїн" станом на весну 2010 р.
* Не тільки твори Керролла надихнули на цей есей, а ще й антиутопічний фільм "Хмарний атлас" і книга "Теорія мультиреальності".
Свидетельство о публикации №221051700592