Тайные закоулки памяти... глава 9

               
     Та, чого ж зараз приховувати, все вже в далекому минулому – мабуть у кожного курсанта зберігається в пам’яті якась, та й не одна, пригода, за яку можна було отримати догану. Треба таки враховувати молодий вік курсантів – від 17-ти до 23-х років, молодий організм ізольований в замкненому чоловічому колективі, от ті чортові гормони і починають вибрикувати в молодому організмові – доводять хлопців до гріха. Бігали в “самоволку”, бо мали таємні перелази через високий паркан – хоч на годинку до своєї коханої, ризикуючи отримати догану, або вигнання з училища… Але “самоволки” траплялися не тільки пов’язані з коханням.
 
     Я вже навчався на другому курсі і потрапив у дуже тяжку фінансову скруту. На той час моя мама вимушена була наймати адвоката та захищатися в суді на шлюборозлучному процесі – мій батько вже майже рік жив в іншої жінки і подав заяву на розлучення з мамою. Та через патологічну жадібність, раптом, вирішив через суд відібрати все рухоме і нерухоме майно (на суді розглядалися його претензії навіть на старі і багато разів ремонтовані меблі та посуд). Я навчався і не міг бути присутнім на тих ганебних судових засіданнях (тільки телефоном підтримував маму), але вирішив заробити таємно грошей для підтримки мами.
Самим надійним, але фізично тяжким засобом заробити гроші можна було на розвантаженні вагонів вечірньої або нічної пори. Ясна річ, ніхто мені офіційно для цього посвідки про звільнення не випише – треба ризикувати та йти тільки в “самоволку”.

     Що ж, домовлявся з старшиною та товаришами своєї групи, щоб відгукнулися на вечірній перекличці і бігом на розвантаження вагонів. Там не питали паперів і розраховувалися одразу готівкою. Обов’язково виставлявся хлопцям, а решту мамі на оплату адвоката. І так, до кінця суду, який присудив мамі з молодшим сином, з нашого двокімнатного помешкання – одну кімнату з кухнею та меблями і  кухонним начинням. Одразу після суду, батько продав відсуджену кімнату і мамі довелося жити в кімнаті на 12-ть кв. м з дорослим сином до тих пір, поки того не призвали на військову службу. Якщо чесно, я був дуже задоволений, що нарешті у мами настало спокійне життя і вона зможе жити своїми інтересами, не очікуючи хамства та п’яних бешкетів, погроз від нелюда, який не стОїть її мізинця. Серце повнилося гордістю, що зміг вчасно заробити (хай і нелегально) достатньо грошей, щоб допомогти мамі, але той заробіток міг зашкодити суттєво мені – якби не щира допомога мого друга Васі Колоди.

     Вже через кілька днів після розвантаження вагонів, мене, через чергового, викликали ввечері до замполіта училища. Майже дві години тривав допит – йому, як я зрозумів, було точно відомо скільки разів я бігав розвантажувати вагони але документально довести ці “самоволки” він не міг, ні один мій товариш не підтвердив його здогадів, це його бісило і він клявся, що вижене мене з училища, якщо я не доведу своєї невинності. Справа в тім, що цей замполіт, в минулому кабінетний, штабний офіцер не мав авторитету серед курсантів, був помічений в підслуховуванні та доносах в спецвідділ теми розмов між курсантами. Довелося фіктивно “зізнатися”, що тільки раз в “самоволці” допоміг старій бабусі перекопати город (знав, що Вася, мій друг, мав бабусю в Кременчуці). От замполіт і намітив наступного дня піти зі мною до бабусі, якщо вона не підтвердить моїх слів – мені не бути курсантом.Тому наступного дня, після вранішньої побудки ми пішки, майже через все місто, по маршруту намальованому Васильом та вивченим мною, дійшли до бабусі, яку до цього ніколи не бачив, і вона так щиро мене вітала, дякувала за поміч інваліду війни, ще й трояку сунула мені до кишені на цигарки. І поки цей дятел-замполіт випитував всі подробиці, в мене щирі сльози по щоках текли.

     Після цього, дуже таки допитливий товариш мовчки розвернувся і почимчикував на автобус, хоча бабуся і запросила на чай та пиріжки, а я залишився. Як тільки він щез з наших “чесних” очей ми пішли в дім, де за столом сидів мій друзяка Вася і спокійно наливав нам з бабусею чай, розповідаючи: ” Ледь встиг забігти в кімнату перед нашою появою”. Як же мені щастило в житті – скільки ж раз мені допомагали люди, що оточували мене!

     Згадуючи той незабутній час, коли майже три роки навчався, освоював ази омріяної професії, дивуюся і оцінюю почуття та думки ще такого молодого хлопця, який вже за свій недовгий вік, випробувавши на своїй власній шкурі всі “принади та красу” післявоєнного голодного, злиденного життя. Я вже знав і міг тверезо розрізнити підлість від щирості та зробити вірні висновки. В ті часи ми ще не мали (навіть в мріях про це не фантазували) ні мобільних, ні смартфонів, ні ноутбуків – зате скільки пізнавали нового і в літературі, і в поезії, занурюючись в журнали, в книги. Годинами засиджувалися в бібліотеці, або в “Красном уголке”  після відбою.

     Зараз не пригадаю її ім’я, але згадую з великою вдячністю та повагою молоду дівчину-бібліотекаря, яка вміла зацікавити нас, бельбасів і поезією, і новинами мистецького, театрального життя. З тих, курсантських часів в моїй свідомості були закладені любов і розуміння поезії Асадова, Мандельштама, Шевченка і цей перелік можна безконечно довершувати, а в прозі вона відкрила мені Булгакова, Герцена, класиків французької літератури. Окрім бібліотеки вона викладала нам Основи етики і культури. Скільки цікавого вона знаходила для нас в закордонних часописах, слухали платівки з її улюбленими Єдіт Піаф та Ів Монтаном!  Для якнайбільшого пізнання літературних та мистецьких новин я намагався використовувати кожну хвилину свого вільного часу, а також весь час в нарядах, коли повинен часами, ночами знаходитися біля тумбочки, біля Державного Прапора, або охороняючи літаки та ПМС (паливо-мастильний склад) на аеродромі В.Кохнівки.  Особовий склад відпочиває, спокійно спить, а ти і службу несеш і культурно розвиваєшся (головне, щоб перевіряючий зненацька не підкрався). Одного разу замість двох годин охорони складу з горючим довелося стояти на варті та трястися від переляку до самого ранку – спалахнула пожежа в сімейному гуртожитку, біля центральної караулки і всі зайняті були її гасінням, а я спостерігав це здалека!..

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2021-й рік
    переклад українською мовою   - 2025-й рік