On ideology про iдеологiю

2016 р.

Україна. Безліч нових компаній та офісів, якими суто формально керують розумники-міленіали. Динамізм у розвитку IT-галузей, плюралізм ідей, літературні "вільні мікрофони" з одного боку, старше покоління, яке все більше віддаляється від науки й тяжіє до релігії - з іншого боку.

Оаза інтелектуальності в центрі Києва, а подекуди й на його околицях.

2018 р.

Україна. Поступово зібрання мислителів та діячів з різними поглядами починають зривати "активісти" в спортивному одязі, а часто й не тільки вони, а перші особи цих самих вишів, не надаючи пояснень.

На вулицях відбуваються не бійки між людьми в нетверезому стані (ох вже цей канцеляризм!), а зіткнення між притомними, тверезими людьми за власність (ділянки землі), а також за честь, репутацію та економічну свободу.

В центрі міста (під червоним корпусом КНУ) вночі можна побачити книги й часописи, розкидані хаотично, але якщо зібрати декілька таких видань, то можна розв'язати ребус середньої складності.

Інтелектуалам (запрошеним лекторам вишів, скажімо) прямо чи делікатно натякають добирати слова, уникати різких формулювань. Віє холодом від формальних культурних установ (раніше так не було, вони протягом десятиліть не профілювали гостей та партнерів за етнічною ознакою).

Проєкти на кшталт курсів української для переселенців, мовних клубів для поціновувачів різних мов, згортаються. Подекуди на місці книгарень чи видавництв виростають інші підприємства - мобільні кав'ярні, хотдожні та місця на зразок. Читання в публічних просторах раптом викликає поляризовані реакції - кимось абсолютизується, підтримується мікродотаціями, а кимось демонізується як непотрібне заняття для жінок, що від нього немає зиску тут і зараз.

Деякі телеканали змінюють власників.

Неподалік від офісу ООН з питань міграції (того, що в історичному центрі Києва і має вивіску 'MOM'), з'являються кав'ярні, весільні салони, крамниці з квітами, усе це з дуже крутими та, даруйте, гламурними стрім-радіостанціями та блогами, і це, звісно, пречудово, та де ж сам  офіс? На це ніхто нібито не має притомної відповіді. Який киянам-підприємцям інтерес до гостей міста?  Хай би лиш платили, а що вони читають, як відрефлексовують побачене в  історичному центрі столиці - це вже біном Ньютона, а ми поспішаємо... Ось, візьміть Вашого мафіна й каву, пані гід та її закордонний знайомий, і швидко (час - це гроші?). Доводиться посміхатися, аби не ускладнювати собі та господарям бізнесу життя.

Сняться згорілі стоси паперу зі звітами, і це не зовсім сон - чи не щотижня надходять тривожні звістки чи то про пожежі, чи то про зникнення людей, чи то про "легкі" (до 4-х балів) землетруси.


Під будівлею Подільского районного суду, де лежало багацько цікавих справ, стоїть вельми дорогий автомобіль із символікою посольства Сербії та дипломатичними номерами. Ніч, друга година...Авто посольства Сербії. Під судом. Дуже цікаво...


2020 р.

У першій половині 2020 р. зростають ціни на транспорт (метро, тролейбус, автобуси внутрішнього перевезення). Навесні починається карантин, і щастить тим, хто має соцмережі - для навчання можна застосувати навіть їх.

Києве мій...Не можеш ти в серці реп'яшків не залишити... Так, тих самих реп'яшків, які в англійській IT-номенклатурі звуться "cookies".

От якби знань та злагоди більше, а неекологічних бізнес-практик поменше...
Був би не рай на Землі, а просто оаза сталого розвитку.

Можливо, ще є нагода здобути Купальський віночок для своєї улюбленої справи - розвитку нових гібридних освітніх технологій та методик?

Ідеологія - це чудово, вона має бути і складною, і гнучкою, і зрозумілою, та це вибудовується, як і мости, не за один день, і най ми будемо найкомунікабельніші, найсміливіші, наймудріші - відповідно до своєї людської природи. Надія є, як співали 'Mad Heads'.


*Твір доданий до категорії "Публіцистика", а має належати до категорії "Хроніка", яка  наразі не підтримується технічними можливостями сайту.
Авторка дякує знайомих підприємців з понад 40 підприємств у центрі Києва за натхнення, відвертість та чудові інтер'єри, у затишку яких думати й писати неймовірно приємно.


© Марина Чиянова