Тайные закоулки памяти... глава 11

     От, здавалось би, за своє бурхливе льотне життя стільки інструкторів-пілотів достойно і наполегливо вчили мене грамотно та безаварійно літати (і я їм за те вдячний), а все-ж найбільша шана в мене до мого першого вчителя-льотчика – Аліма Степановича Пошивайла! І ця добра пам’ять та подяка моєму вчителю житиме в МОЇЙ душі поки Я живу!!!

     Може то й виглядає дещо суб’єктивно, але з першої нашої зустрічі і до випускного банкету я відчував до нього синівські почуття. Доволі часто, в вільні хвилини, він міг підсісти до нас, курсантів і ми могли розмовляти з ним на любі теми. Без зайвих церемоній розповідав йому, ділився навіть самим сокровенним.
Одного разу під час такої довгої душевної бесіди, “тет-а-тет”, розповів щиро про своє “щасливе дитинство” і був розчулений тим, як він співчутливо реагував на мою розповідь.  І то було не на показ, бо він і сам про себе розповідав дуже щиро та відверто. Але більш всього мені подобалося те, як він наполегливо, дохідливо навчав недосвідчених курсантів всім азам майстерності керування літаком, чіткого виконання фігур вищого пілотажу. Він реально оцінював здібності кожного, а здібності ті явно відрізнялися від стандартів.
 
     У двох курсантів були проблеми з визначенням висоти польоту при заході на посадку, вчасно не бачили землю. Він воював за них, за те, щоб випустити цих курсантів в самостійний політ, він відбирав учбовий наліт інших членів групи і таки зумів створити з них добрих пілотів. В його манері літати, поведінці, як пілота, завжди відчувалася впертість, нахабність, в доброму розумінні, льотчика-винищувача готового до бою і перемоги над ворогом. Цього ж він вимагав і від нас, курсантів його групи.

     Головним його хобі була рибалка, він завжди з таким захопленням розповідав нам про славні здобутки своєї риболовлі. Але, мушу зізнатися, що ми не тільки слухали розповіді Аліма Степановича про розміри та вагу пійманої ним риби, а й куштували наготовані ним та його жінкою – Машою смачні страви з риби, якими нас пригощало це дружнє сімейство дома і на дачі. Ми, час від часу, допомагали їм облаштовувати свій побут після переїзду з Півночі до України. Одного разу під час своєї розповіді про секрети, таємні складові успішної риболовлі він пожалівся, що в Україні, на той час тяжко було дістати аніс, за допомоги якого риба добре клює. Почувши про таке, я одразу подзвонив мамі і дізнався, що вона має змогу, через своїх знайомих, дістати десь на аптечних складах анісові краплі (на той час вона працювала в аптеці). Вже через кілька днів я отримав від мами бандероль зі смачностями для мене і анісовими краплями, ох, який же він був задоволений таким неочікуваним подарунком.

     І вертаючись до споминів про нього, як першого мого інструктора – як на мою хуліганську душу мені дуже подобалося, коли він дозволяв мені, під своїм суворим контролем, пролетіти над пляжем Ворскли на висоті 5 метрів з набором висоти ледь не чіпляючи колесами високого, до 30 метрів, крутого правого берега річки – то було захоплююче, круто, вау!

     Та мене завжди веселило в душі його серйозний тон після кожного такого вибрику: “Не забувай – я тобі показую, що не можна витворяти при польотах, будь серйозним за штурвалом!” Це звучало неперевершено. І то були не поодинокі такі собі тренування окоміру та нервів і я йому дуже вдячний за таке тренування, в моєму подальшому льотному житті вся та практика стала мені в нагоді!.. Навіть тяжко згадати, скільки непередбачуваних раз доводилося застосовувати оті навички витримування сантиметрових висот при подоланні раптово виникнувших перепон під час польоту!..

     По закінченні навчання, МОЯ доля одинадцять років не дозволяла мені повернутися додому та літати в небі Полтавщини. І як же я був здивований, коли тільки-но почавши літати на авіахімроботах в Семенівці, раптом почув по рації дуже знайомий голос: “Юра, як ти опинився в Семенівці – ти ж повинен бути в Казахстані?” То було неймовірно – через одинадцять років Алім Степанович впізнав мій голос при радіозв’язку і обізвався до мене. На той час він літав в Глобино і я з радістю запросив його заїхати в гості. Мені було дуже приємно, коли він інколи заїжджав до мене на ті аеродроми, де я в той час працював – Семенівка, Чапаївка, Великі Кринки, Карлівка, Машівка, довго розмовляли, завше пригощав його обідом, заправляв його ластівку. Доки з ним не трапилася біда – він подзвонив і розповів, що під його автомобіль потрапив п’яний мотоцикліст і суд присудив йому тюремний строк. Далі зв'язок з ним обірвався і подальшої його долі, на жаль, я вже не знав. А от добра пам'ять про чудову людину, висококласного пілота назавжди в моїм серці.
    
     Після успішного завершення льотного вишколу в Градіжську та відпустки, проведеної дома, в Полтаві, з азартом і з задоволенням почали вивчати аеродинаміку, теорію польотів та матчастину вертольотів (все-таки вступали в льотне училище на вертольотчиків). І знову доля сама корегує мої шляхи до неба, а допоміг їй в цьому знову наш Радянський кукурудзяний король – Микита Сергійович Хрущов, якому знову привиділося, що у нас в СРСР занадто багато розвелося вертольотчиків, а згідно його грандіозних планів країна Рад повинна стати кукурудзяним раєм. Тому і був прийнятий план перевчити майбутніх пілотів-вертольотчиків на пілотів літака АН-2 (до того ж цей літак вже мав псевдонім – “кукурудзяник”). Ні, всі ці геніальні рішення, в решті решт, не привели до повного достатку в країні (навіть довелося ввести хлібні картки), але діло було запущено і ми стали замість вертольотів настійливо вивчати наш улюблений АН-2.
Ні, якщо щиро казати, я не жалкую, що нас так безцеремонно пересадили з омріяних вертольотів на такий надійний та випробуваний літачок. Воно то так, на вертольоті, та ще й десь на Півночі романтики можливо було б набагато більше, але зараз, озирнувшись на свій життєвий шлях, розумію, що моя особиста доля сама побудувала МОЄ життя, яке неможливо назвати легким та безтурботним. І я, як не дивно, вдячний їй за її самодіяльність, доля вміло виховувала, вчила мене, не тільки радості життя, а й терпінню, умінню подолати любі труднощі та перешкоди, а ще за радість відчуття вільного польоту!!!

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ    - 2021-й рік
   переклад українською мовою   - 2025-й рік