Тайные закоулки памяти... глава 12

     І знову дивуюсь та тішусь необмеженими здібностями та можливостями Інтернету – тільки-но надрукував і виклав на Facebook свої спогади про свого першого пілота-інструктора, як одразу мені подзвонив мій друг-колега Сергій. Він докладно розповів про останні роки життя Аліма Степановича Пошивайло.

     Як зараз прикро, коли усвідомлюєш, що борсаючись в щоденних життєвих негараздах, перебуваючи весь час поза домівкою, в вічних відрядженнях, інколи за тисячі кілометрів від дому і не маєш змоги побачитись, підтримати морально і фізично рідних та тих людей, які колись допомагали тобі стати достойною людиною, спеціалістом своєї справи.
 
     Тільки зараз розумію, як потрібна була будь-яка допомога Аліму Степановичу. Свої останні роки його жінка дуже хворіла і він завжди був поруч і опікувався нею. Після її поховання він теж хворів – далися взнаки навантаження на хребет при виконанні фігур вищого пілотажу, як пілота-винищувача. Останні роки він ходив з паличкою, зігнутий буквою ”Г”. Нажаль я цього раніше не знав. Хай земля йому буде пухом! В моїй пам’яті він залишається дуже чуйною людиною – пілотом-винищувачем!
 
     Повертаючись подумки до вирішального, третього року навчання в училищі не можу пригадати щось надто екстравагантне, але, ясна річ, без якихось чудернацьких вибриків курсантське життя обійтись не могло. Час од часу ми таки бігали в “самоволку” (то звичайно траплялося в вихідні і якщо не в наряді – командування було відсутнє, відпочивало вдома, в Кременчуці). Маршрут пролягав не дуже далеко – від аеродрому через гору Пивиху до берега Дніпра. Особливість цього маршруту полягала в тім, що ми відправлялися в той похід вже надвечір, в сутінках і пролягав він через колгоспне поле і фруктовий садок повз свиноферму, де часто поміж дерев бігали без нагляду дуже симпатичні і довірливі поросята. І ми навчилися дуже спритно та стиха реквізувати одного такого живчика на нужди нашої веселої компанії для вечері біля нічного вогнища на березі Дніпра і, ясна річ, з добрим винцем або пивом.  Справа в тім, що в надрах гори Пивихи знаходилися доволі суттєві поклади голубої глини, яка використовувалася в гончарній справі. Про це я дізнався випадково, коли одного разу купався та приймав сонячні ванни на березі Кременчуцького моря, біля підніжжя гори Пивиха. Ціла ватага ромів на трьох возах видобувала цю глину, вони й розповіли, що на цьому добре заробляють, продаючи цю голубу глину умільцям-гончарам. Напевно тоді і зародилася мрія – треба колись в такій глині запекти курку, або поросятко на вогнищі.
 
     Надовго таке, в молоді літа, не відкладається, з того часу ми іноді і робили нічні вилазки і то було чудово – ніч, над головою, дуже низько (можна рукою доторкнутися) чумацький шлях, з моря теплий, ледь чутний подих вітерцю, а повітря настояне запашистим духом розквітлих яблунь, груш, вишень. Горить багаття і на саморобній печі, добре обмазане голубою глиною, як в глиняному горщику запікається, начинений цибулею та запашними травами з гірчичною приправою поросятко кілограмів на п’ять. Досі слина виділяється, як згадаю ту смакоту, а потім нічне купання в Дніпрі. Ото була зарядка і відпочинок для молодого організму. Зараз згадав ще одну пригоду того року навчання в Градизьку. Не пам'ятаю коли, але нам старші курсанти розповіли про традицію святкування тисяча першої ночі навчання в училищі.

     Тож ми заздалегідь визначили цю дату і почали розробляти сценарій такого спектаклю, вистави. І коли настала ця славна дата ми, після вечірньої повірки, потай, перебралися на заздалегідь підготовлене місце, де і відзначили цю знаменну дату біля багаття з дикими танцями та піснями під гітару і смачними шашликами з холодним пивом. Отже, традиції не порушили.

     Але невпинно час наближався до тої риски, коли ми повинні були доводити своє вміння літати самостійно. Як же ми раділи, коли наша група отримала позитивні оцінки від інспекторів, які суворо перевірили наше вміння та навички в самостійному керуванні літаком. Тепер ми були зайняті приміркою та підгонкою обмундирування пілота Аерофлоту. Наші голови були забиті думками, мріями відносно майбутнього місця праці – як виявилося всі ті мрії та надії були абсолютно зайвими, все вирішували нагальні потреби країни та керівники Республіканських Управлінь Цивільної авіації. Хоча наші думки про майбутні, бажані місця подальшої роботи пілотами Аерофлоту все-таки були заслухані та записані членами кваліфікаційної комісії, але тільки чотири товариша з нашої групи були направлені на постійне місце праці згідно з їх бажанням.

     І, нарешті, такі очікувані святкові збори в актовому залі, вручення посвідчень пілота Аерофлоту і направлень на місце праці. А ввечері шикарний банкет в ресторані “Дніпровські зорі” і наступного дня з радісним і тривожним очікуванням невідомого майбутнього – летів, як на крилах, додому. З якою гордістю, в формі пілота, розгулював вулицями рідної Полтави. Ну і, звичайно ж, одразу пішов на зустріч з моїми опікунами-міліціянтами, які дійсно дуже зраділи моєму успіхові. І ця радість була справжньою! А Я, озираючись на минуле, мушу признати – ми ніколи не знаємо, що буде з нами в майбутньому. Я кажу це для того, що тепер знаю – ці добрі люди ще не раз прийдуть мені на допомогу, коли доля побажає випробувати мене на міцність і я буду вимушений перервати свою льотну працю через тяжку хворобу. Можу з впевненістю заявити – мені завжди щастило на людей, які в тяжкі хвилини вміли підтримати і допомогти стати знову на ноги!

     Дома було добре – мене оточували рідні, друзі, добрі знайомі, я почувався героєм, досягши вершини своєї мрії, але душа рвалася в бій, в небо, тому не зміг витримати всю відпустку і через п’ять днів вже мандрував потягом до постійного місця праці з зупинкою в Москві, щоб відвідати свого шкільного товариша. Що то значить молодість – енергія вихлюпується через край! Усього за п’ять днів перебування в Москві зміг, зі своїм другом Валерою та його жінкою, відвідати Мавзолей, музей Пушкіна, Ермітаж, концерт ансамблю ”Берізка” в Кремлівському Палаці з’їздів і що найбільше мене вразило – концерт органної музики в філармонії (це було вперше в житті – слухати орган вживу і то почуття захопленості полонило мене на все життя)! Так вже випало на мою долю – постійно, в зв’язку з професією льотчика, подорожувати. І де б я не був – Алма-Ата, Київ, Харків, Вільнюс, Рига, Краків, Варшава, Гельсінкі не міг проминути і не відвідати концерти органної музики. Став фанатом цього виду мистецтва!..

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ   - 2021-й рік
   переклад українською мовою  - 2025-й рік