Що таке журналiстика?

Це певною мірою спорт. Так само потрібно бути сильною, впевненою, швидкою.

Так само потрібно освітлювати явища, які спершу здаються нецікавими, а потім перетворюються на лейтмотив життя.

Так само потрібно виходити за межі прагматизму та очевидних рішень. Бути самовідданою. Ризикувати.

Потрібно бачити світ очима опонента.

Яку журналістику я вважаю оптимальною?

Глибоку. Ту, яка не на три хвилини читання по діагоналі.

Мені вже потрібно починати викладати це ремесло, а я ще не дійшла згоди з власним внутрішнім критиком.

Ось уявіть, шановні учні та учениці, що Вам потрібно розслідувати діяльність якогось олігарха, а потім виявляється, що він попередньо зняв про себе популістський серіал зі складною драматургією, де позиціонує себе не менш ніж як спасителя людства або однієї конкретної країни.

Вчинки не відповідають характеристиці.

За біографією людина майже свята, але підлеглі та партнери постійно скаржаться то на його зверхність, то на імпульсивність, то на відверту жорстокість.

Ось на таких прикладах журналісти або ростуть, або занепадають, або просто кидають блискучі незавершені проекти.

Я не хочу робити передчасних висновків, саме тому користуюся іншим методом.

Техніка сфумато в живописі.

Вряди-годи у зовнішньо нейтральному тексті виринає чийсь розмитий образ.

Нібито ось людина, яка фігурує в одному скандалі, другому, третьому, але чому у цієї авторки немає на даного персонажа компромату?

Є. Є десь біля терабайту. Є просто сила-силенна скарг від джерел, які воліли б залишитися невідомими. Є такі факти, яким взагалі важко повірити. Є тенденційні гасла, дивні рахунки з багатьма нулями, руїни на місці заводів та крамниць, отруєна важкими металами вода, поламані людські долі.

Навіщо вам, шановні мої читачі, компромат? Ви не забагато трагічних подій споглядаєте щодня?

Журналістські розслідування не завжди мають містити компромат.

Вони можуть мати й іншу, вищу мету:

Створити альтернативно-історичний сюжет, в якому фігурант поводиться інакше, ніж від нього очікують, і таким чином вийти за межі стандартного харчового ланцюжка.

Перевернути гру, змішавши фігури на дошці.

Вийти за межі типового історіографічного фаталізму.

Завтра мені, мов першокурсниці, розповідатимуть про роль хайпу та етики в журналістиці. Про це говоритимуть люди, які не займалися, скоріше за все, ані релігійною журналістикою, ані екологічною.

Люди, які, можливо, не вміють на побутовому рівні відрізнити підробку від справжньої роботи майстра живопису.

Я знову адаптуюся до змін і ставитиму питання на рівні першокурсниці, хоча в професії я з 15 років.

Знаєте, чому?

Тому що я вірю, що людям потрібно надавати шанс. Це і є секрет, якого немає в підручниках.