Un enfant isole

                - Good,Bad,Ugly...
                - ...Enfant isole .


   Якось одного червневого вечора  Гена, налаштувавши свої кеди на запах кави, вийшов потинятися містом без глобальної мети. І, як це буває у людей замріяних та безвідповідальних,  неочікувано  для себе опинився у невеличкому дворику - прямо перед  дверима, що вели до напівпідвального приміщення. Двері були гостинно прочинені, а неонова  вивіска над ними трохи підморгувала літерою «П» і свідчила, що це книжковий магазин «Ель Пруст». Потрапивши усередину і пройшовши кроків десять між декількома рядами полиць і порожніх стелажів з титану, він побачив невелику залу з людьми, що сиділи прямо на підлозі.  Перед ними було щось подібне до авансцени,  по якій  бадьоро дефілював, щось розповідаючи, літній  чоловік – майже дідусь. В руці він тримав темно-зелений кухлик, час від часу роблячи толерантні ковточки і посміхаючись очима – мовляв, є кава – є сенс.  А якщо є сенс, то «не сидіть, як лантухи з дустом  – викличте таксі і гайда одужувати на свої яхти!». Будь-хто вам скаже, що такий персонаж обов’язково приверне вашу увагу. Якщо ви не мертвий. Тож Гена вирішив трохи послухати.
- …отже, - промовець на мить затримав погляд на новому слухачеві, - насамперед треба перестати боятися смерті…
«Ого!» - Гена так перезарядив бровою, що дівчина, поряд з якою він умостився на долівці, не утрималася  і пирснула собі у трусики. Щоки її спалахнули , та цього ніхто не помітив.
- Як  це зробити? – продовжував дідусь – Уявіть собі... Ну-у, це як  узяти її у віртуальні друзі , а потім... потім видалити свій аккаунт. Розумієте, про що я?  Друге – припиніть думати про себе, оцінювати свої вчинки, підбиваючи кожного разу бухгалтерію плюсів та мінусів до особистої карми, намагаючись контролювати те, що відбувається по обидва боки вашої  макітряної  кістки. Це взагалі не ваша справа. Забудьте. І, нарешті, третє – дозвольте собі  у-с-е.  Пам’ятайте – ви нікому нічого не винні. Ви не зобов’язані виконувати якісь мерзенні «па» під клієнтом або якусь іншу нудоту, якщо це не ваш вибір. Годі терпіти мудаків, гадаючи, що потім, коли настане «царство справедливості», ви отримаєте свою печєньку за трудодні. Позбавтеся відчуття провини, прийміть душ і обійміть, кого бажаєте. Навіть якщо ця людина зараз не поряд з вами, а десь далеко у «запарижику». Запевняю вас, вона це відчує, будь ви хоч у протилежному куточку всесвіту. Бо відстаней не існує. І ніколи не існувало – у тому сенсі, як це трактує метрична або ж подібна до неї система – милі, гаки, кілометри, парсеки…  Уся й усе знаходиться біля вас – на відстані простягнутої руки.Повірте. Всесвіт – це невелика темна кімната, у центрі якої сидить дитина. Вона і є ви. Ви і є Бог, - сказавши те, дідусь допив залишки кави і тихо поцікавився в ошелешеної аудиторії :Хтось має запитання?
- Тільки одне, - позаду Гени  озвався якийсь хлоп – Виходячи з Ваших слів, людям більше нічого ділити між собою, тому що вони є Єдиною Субстанцією,так ?
- Точнісінько! Як, наприклад, оце… - дідусь поліз до кишені своєї твідової жупаньоли і дістав звідти  чимале червоне яблуко. -  Ми є єдине ціле. І лише людський розум, помножившись  на мільярди версій та проекцій, примудрився втиснути в цей чудовий фрукт дифузійну штовханину  за перевагу у світі. Кого над ким – дозвольте поцікавитися?
- Все,- з тихим жахом констатувала  сусідка Гени - Я більше не їстиму яблука.
- Єво, ходімо звідси, - юнак, який щойно ставив запитання лектору, простягнув руку до дівчини, ухопив її за лікоть і потягнув мерщій до виходу. За пару секунд  там щось з гуркотом крешанулося об підлогу. Мабуть, хтось із них на швидкості необережним рухом зачепив  якийсь зі стелажів з порожнечею.
Дідусь на це тільки посміхнувся і спокійно продовжив роздавати автографи, інколи примружуючи очі.  Ніби Клінт Іствуд.
Гена теж узяв собі два та й побіг на метро "Університет". Тільки за п'ять хвилин, виходячи на "Вокзальній", вийшов чомусь на "Assemblee nationale". В ступорі бухнувся на жовте крісельце під стіною і став ніби мантру читати табло "Porte-de-la-Chapelle-Porte-de-la-Chapelle..." Не допомогло. Тоді він підвівся і неслухняними ногами посунув до виходу у місто. Аж раптом  хтось легенько потягнув його за рукав. І у найсамотнішій станції  паризької підземки почулося знайоме :  "Приві-ііііт!" . "Salut..." - ледве вимовив тоді Гена.

...І зветься тепер ГенА.


-----------------
*un enfant isole;(франц.) - самотнє, ізольоване дитя

© 2016