Три головки часнику

Чимало літ минуло, як немає матері на цьому світі, а кожен епізод, пов’язаний з нею, свіжий у пам’яті, ніби трапився щойно. Це було на по-чатку дев’яностих. Приїхав із сім’єю провідати матір. Їй було вже під вісі-мдесят. Рух не той. Бо, скільки знав її, вона завжди робила усе швидко, одним бігом. Рідко коли присяде.
Погостювали і зібралися їхати у Ревуцьк. Вже й попрощалися. Автома-шиною здаю назад по вулиці. А вона довга. У переднє скло бачу: матір біжить за нами. Думав, забула щось сказати. Зупиняюся. Несе три голов-ки часнику.
– Женю, я не маю що тобі дати із собою, – винувато заговорила. – Вже не хазяйка. Ото візьми хоч часнику.
Я взяв ті головки, поцілував матір в руки. Не смів признатися, що у селі неподалік Ревуцька, де мав город, вирощував часник на восьми сотках й здавав у магазини, на м’ясокомбінат. Тоді заробітки виходили мізерні, а сім’ю треба було годувати. Ото й мав такий підробіток. Мати навчила трудитися і знаходити вихід з будь-якої скрути.