Девушка-кошевой в фольклоре Нижней Надднепрянщины

Вивчення народної прози Південної Наддніпрянщини показало, що в ній зберігаються численні мотиви давньоіранського походження, які знаходять паралелі у скіфських легендах, зафіксованих Геродотом і Страбоном, у нартівському епосі й легендах осетинів – прямих нащадків скіфів, сарматів і аланів. Це розповіді про пороги, скелі й острови на Дніпрі, про заснування Запорозької Січі, про подвиги й пригоди козаків, про загибель Січі, про розподіл колишніх січових земель і багато інших [6; 9; 7; 8]. Усі вони завдячують своїм існуванням скіфо-сарматському етнічному субстратові, тобто степовим іраномовним етносам, які, злившись зі слов’янами й прийнявши слов’янську мову, стали предками українців.
Однією з таких є легенда про кошового-дівчину, яка приховувала свою стать від підлеглих. Вона записана письменником і фольклористом Яковом Новицьким 1894 року в місті Нікополі Олександрівського повіту Катеринославської губернії:
«Запорожці, як ті ченці, мало розбирали толку в жінках. Інчій, було, і зостаріється, а баби і в вічі не побаче. Раз запорожці достали десь невеличку дівчинку і віддали кошовому: «На, – кажуть, – тобі, батьку, цего хлопця, та годуй». Назвали того «хлопця» Христином, та й ходе він у штанях. От виріс той Христин, а кошовий зостаривсь і каже: «Як помру я, хлопці, виберіть Христина за кошового: він у вас буде розумний і добрий козак».
Умер кошовий, а запорожці і вибрали Христина за кошового. От новий кошовий взяв в прислужники молодого козака Гнатка і панує собі... Чи довго панувать, чи ні – тіко не втаїлось шило в мішку... Раз Гнатко підпив і давай докорять запорожцям: «Які з вас, – каже, – лицарі, коли у вас баба за кошового праве?...» Намотали собі козаки на вус і замовкли. Настала ніч, всі обляглися спать – вони і сунули до кошового» [4, с. 102-104]. Далі розповідь розвивається в гумористичному дусі, об’єднуючи сюжет із двома піснями еротичного змісту про гулящу жінку.
Той факт, що українські науковці, зашорені релігією та позбавлені елементарних знань із компаративістики і індоєвропеїстики, поспішно проголосили даний текст пізнім витвором про чернечу побожність запорожців на основі старих пісень [2, с. 104-106], зайвий раз показує слабкість вітчизняної фольклористики. Адже пряма відповідність цій південноукраїнській козацькій легенді, як і багатьом іншим, є в осетинському нартівському епосі. Там розповідається, як у мудрого та звитяжного нарта Алимбега, що був ватажком у походах, лише від сьомої дружини народилася єдина дочка. Після смерті її батька нартам необхідно було вибрати ватажка і оновити провід ради. Згідно з умовою, що її поставив мудрий Ацамаз, керівництво слід було підбирати з представників родів, які останні три роки поповнювали лави нартів кращими людьми. Сім’я Алимбега, хоча й перебувала серед таких, але була занепокоєною: крім малолітньої дочки, в родині нікого не було. Тому вдови зважилися на обман: переодягли дівчинку в чоловічий одяг і представили її як сина Алимбега від сьомої дружини, відданого на виховання у рід камбадата. Нарти обрали його своїм ватажком, і відтоді вони розбагатіли, згуртувалися, і справи їхні пішли вгору. Але підступний Сирдон здогадався про обман і заявив нартам: «Ви так низько впали, що вибрали дівчину своїм ватажком», а витязеві Сослану, який їздив лікуватися, сказав: «Ти ось доки свою руку лікував, Алимбегового сина з роду Алита вибрали ватажком нашого війська. І виходить, твої війська, Сослане, потрапили під жіночу руку». Сослан не повірив словам Сирдона, але все ж і він, і весь нартівський народ задумалися: «Адже якщо наш головний ватажок – жінка, це справді ганебно!» Нарти намагалися всіляко дізнатися, чоловік чи жінка править ними. Вони сказали своєму ватажкові: «Ми просимо тебе, наш проводирю, знайди собі дружину! Адже повинен у тебе народитися розумний спадкоємець. Це нам буде на користь». Алимбегова донька вирушила шукати собі наречену. У дорозі вона зустріла богів Уастирджі й Уаціллу, які були побратимами її батька. З їхньою допомогою вона викрала з мідної вежі на березі моря смуглолицю красуню – дочку Адила, проскочивши на коні між гострими рухливими колесами на вході. Всезнаючий Уастирджі здогадався, хто ховається під чоловічим одягом, тому дав доньці Алимбега чарівне яблуко: за його порадою вона з’їла зернятко яблука і негайно стала юнаком. Після цього він одружився з дочкою Адила, повернувся до нартів і продовжив свої славні справи [11, с. 440-448]. Стародавність нартівського епосу осетинів та його формування у скіфо-сарматські часи є давно доведеними та загальновідомими у науці. Тож відображення у переказах про богатирів-нартів скіфської та сармато-аланської міфології й епічної традиції зумовило їхнє залучення як до інтерпретації археологічних знахідок, так і до широких порівняльних студій у царині індоєвропеїстики.
Слід зауважити, що нарти вже не вперше відповідають козакам в українських версіях того чи іншого сюжету. Дуже схоже розвиваються події в осетинській народній казці «Відважна дівчина», де героїня, пішовши служити у війську під виглядом хлопця, після перетворення на юнака одружується з царівною та донькою велетня [5, с. 245-253], а також перських [12, с. 109] і західноєвропейських, зокрема польських казках, включаючи записані на польсько-українському порубіжжі [1, с. 2-13, 16; 10, с. 66-72, 138-139, 141-143; 3, с. 57, 61-62]. У таких казках мотив відходу дівчини на війну замість брата або батька в чоловічому одязі часто поєднується з мотивом зміни статі, щоб героїня могла вступити в шлюб. Слід думати, що й кошовий Христя у первісному варіанті легенди не просто слугувала ще одним прикладом баладної «дівчини-воячки», але й, врешті-решт, завдяки чарам перетворювалася на парубка та продовжувала далі керувати січовиками, а Гнатко спочатку виступав не коханцем, а лихим трікстером-виявником, бо розгульні пісні, з яких доточується закінчення сюжету, не мають ніякого стосунку до козацтва та Запорожжя.
Таким чином, південноукраїнська легенда про дівчину-кошового, що після знищення Січі з плином часу зазнала певних руйнувань сюжету і нашарувань з інших жанрів фольклору, а також перетлумачення, має аналогії в осетинському нартівському епосі й сформувалася багато століть тому. Як і багато інших легенд про запорожців, вона є продуктом складних і тривалих етнокультурних взаємин південно-східних слов’ян і північних іранців, що показує необхідність перегляду усталених точок зору на фольклор Нижньої Наддніпрянщини як на пізнє, вторинне, не надто вартісне явище та подальшого пошуку паралелей до цих легенд у народній творчості іранців і народів, які теж мають іранський субстрат.

Список використаних джерел:
1. Веселовский А.Н. Croissans-crescens и средневековые легенды о половой метаморфозе. – Санкт-Петербург: типография Императорской Академии наук, 1881. – 31 с.
2. Іваннікова Людмила. «Баба» на Січі: шлюб та безшлюбність запорожців у фольклорі Степової України // Слово і час. – Київ, 2017. – № 3. – С. 99-107.
3. Кржижановский Юлиан. Девушка-юноша (к истории мотива «перемена пола») // Русский фольклор. – Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1963. – Вып. VIII. Народная поэзия славян. – С. 56-66.
4. Новицкий Я.П.  Малорусские  исторические песни,  собранные  в  Екатеринославщине 1874 – 1903 г. – Екатеринослав: типография Губернского земства, 1908. – X, 127, III, [3] с.
5. Осетинские народные сказки / Составители С. Бритаев и Г. Калоев, предисловие Г. Калоева. – Москва: Государственное издательство художественной литературы, 1959. – 424 с.
6. Рахно Костянтин. Богатирі: архаїчний сюжет у фольклорі Південної Наддніпрянщини // Міфологія і фольклор: Загальноукраїнський науково-освітній журнал. – Львів, 2014. – № 3–4 (17). – С. 87-97.
7. Рахно К.Ю. Легенда про походження запорожців та її східноіранські паралелі // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя, 2017. – № 2, 2016. – С. 179-185.
8. Рахно К.Ю. Меч как символ родины в предании украинских казаков // «Родина» как константа культуры: международная научная очно-заочная конференция (Майкоп, 30 ноября – 3 декабря 2017 года): материалы конференции. – Майкоп: ЭлИТ, 2017. – С. 77-83.
9. Рахно К.Ю. Осетинские мотивы в украинском фольклоре // Вестник Владикавказского научного центра. – Владикавказ: ВНЦ, 2014. – Том 14. – № 1. – С. 13-18.
10. Сазонович И. Песни о девушке-воине и былины о Ставре Годиновиче: Исследование по истории развития славяно-русского эпоса. – Варшава: типография Михаила Земкевича, 1886. – 172 с.
11. Сказания о нартах. Осетинский эпос / Перевод с осетинского Ю. Либединского. – Москва: Советская Россия, 1978. – 512 с.
12. Marzolph Ulrich. Typologie des persischen Volksm;rchens. – Beirut-Wiesbaden: In Commission bei Franz Steiner Verlag, 1984. – XIII, 314 S.