А может он ещё существует?

А може він іще існує:
утрачений і не забутий рай,
із вод земних ще виринає
і він нікуди не зникав?

Тут лазурово-синяя лагуна
і неба чиста голубінь,
ласкаві хвилі та і щедрі,
сітку закинь – риб наловив.

Картину обрамляють пальми,
кокоси подарують з висоти,
плоди земні, красиві квіти,
високі дальнії горби.

Усе тут є – гори і море,
і краса світу неземна,
та щось незнане в ній говорить
і рветься в далечінь дівча.

Тут – там, а як би одночасно
їй залишатися і жить,
хіба буває повним щастя,
як поклик серця не спинить?

Родина тут й цікаві діти,
їх танцювати би навчить,
як хтось по-іншому танцює,
то наче Джексон юний вмить.

Емоції, а ще стосунки
і тут конфлікт різних ідей,
бо море згадує дарунки,
дороги давнії людей.

Колись і їй покласти камінь
на гірку каменів вождів
і нехай буде не останній,
так світ продовжитись хотів.

А може тут і залишитись
в земному раї назавжди?
Та злигодні сюди приходять,
потрібно інший шлях знайти.

А хто це мусить утілити?
Вона – слова це мудреця,
чи хоче чути, або гомоніти,
легенди давні берегла.

Не верби золоті ростуть,
а гейзери за нею б’ють,
як пробігала мимо Ваяна,
бо десь омріяна існує далина.

Вперед, нехай удача буде,
попутний вітер, океан
буває різним і не тихим,
тільки собі буває пан.

Вперед, Ваяно, в невідоме,
хай тебе доля береже
і рай земний згубити годі,
бо він завжди у серці жде.

Продовження: http://proza.ru/2021/08/08/1680
28.07.2021-1.08.2021
Картинка із мультфільму:
“Ваяна.”