Сумна реальнiсть

Розпочалась VI сесія  IX скликання Верховної Ради.

Уважно слухаю засідання, потім роблю невеличку перерву, споглядаю безпосередньо сайт установи та знайомлюся з матеріалами стосовно сумісності української парламентської процедури з європейськими нормами й стандартами.

Що я бачу?

Провалений пункт 2 - консультації з експертами. За минулого скликання була бодай імітація демократії й свободи вибору. Інтелектуалів дійсно питали про ідеали, очікування від країни, на повну шпальту малювали графіки, вказували навіть статистичну похибку.

Тут хотілося б додати, що у мене інше бачення терміну "експерт". Це не обов'язково має бути медійна особа, знаменитість, це має бути саме та людина, яка знається на своїй галузі й щиро бажає мати більше контролю, бачити більше змін у суспільстві та своєму професійному колі, має довгосторокові плани в житті й чітку систему цінностей.

Ось тут виникає дивна ситуація:

При розподілі культурно-наукових грантових коштів митців та науковців не завжди питають,

Коли впроваджують локдаун, не завжди питають підприємців,

Жінки роками чекають на ратифікацію Стамбульської конвенції,

А діти можуть обирати предмети тільки в дорогій приватній гімназії.

При цьому обласні центри обклеєні соціальною рекламою доброти, сміливості й толерантності.

Якщо я, приміром, експертка з літератури, я можу тут накидати з десяток назв романів-антиутопій, і в одну з них ми, певне, потрапили.

Я розумію, існує надзвичайний стан, але в даному випадку якісь дива кояться:

різні верстви населення почали призвичаюватись до багаторічного неоголошеного надзвичайного стану - від підручників з помилками до храмів, які горять.

Може, ми найбільш стресостійка нація?