***

- Привіт!
- Привіт
До болі банальне привітання. Погляд гуляє по фігурі. Витончені ручки, прекрасні блакитні очі, що те й діло вдивляються в самі потаємні кутки твоєї павшої душі.
- Як справи? Давно не бачилися.
Кожне слово, як гуркіт грому.
Кожне слово, як лезо ножа.
Кожна наступна літера може стати кінцевою.
- Все, як завжди.
Вітер нервово чіпає її волосся своїми холодними пальцями. Поодинокі краплі дожде розбиваються об тверду поверхність ґрунту вщент, як надії і мрії.
- В мене також.
Але кожний порух літери, кожен звук говорить проти. Говорить, що це не так.
- Була рада бачити. Я побігла, дощ вже накрапає.
- Добре.
Горло ніби залило чимось в’язким, голосові зв’язки відмовлялися більше вичавлювати й звуку, а нутро кричало «давай зустрінемося».
Її фігура віддалялася. Краплі вже не поодинокі перетворилися на ливень, силует вже й зовсім пропав із виду.
А я ще довго не міг здвинутись із місця. Всеціло паралізований думками.


Рецензии