Листяни кучугури

Все почалось із того, що мама наказала Дмитрику прибрати опале листя надворі. Але тоді його ще було небагато на землі й багато на деревах, тому хлопчик не став прибирати його одразу. Він вирішив почекати, доки опаде все, і вже тоді начисто вимести двір.
-- Чого кілька разів прибирати, коли можна один? -- сказав він матусі. -- Та ще й красиво ж як, двір немовби світиться від жовтого листя!
-- Ну добре, синочку, домовились,  -- відповіла мама.
Отож Дмитрик жив собі -поживав, до школи ходив, після школи грався і бігав з друзями, а про листя й не думав.
Аж ось непомітно скінчився жовтень, і на початку листопада вночі вдарив мороз. Вийшов Дмитрик зранку на двір -- а дерева всі голі стоять, жодного листочка не лишилось.
-- Отакої -- здивувався хлопчик. -- Звечора їх ще багато було... Певно, це мороз! Ех, доведеться сьогодні дотримати обіцянку.
Весь день у школі Дмитрик був похнюплений. Це ж скільки роботи буде з цим листям!
Левко, приятель Дмитрика, не витримав і спитав, що сталося. А почувши відповідь, зареготав:
-- Та ну, знайшов чого сумувати! Ми з тобою швидко впораємося з цим листям, треба тільки правильно за це взятися!
Після уроків, коли вони прийшли до Дмитрика, той запитав Левка:
-- А як же це -- правильно взятися? Я звик прибирати віником і лопаткою, але ж це довго буде, он як його багато, цього листя!
-- А ми от як зробимо. Зберемо великі листяні кучугури, а потім будем руками згрібати їх у відра.
-- Руками? -- зрадів Дмитрик. -- Дійсно, так буде швидше!
І хлопці весело стали до роботи.
Зібравши повні відра, виносили їх на вулицю і висипали біля смітника. Незабаром утворилась велика листяна гора, майже в їхній зріст!
-- Дмитрику, дивись, та це ж піраміда! -- закричав раптом Левко.
-- Яка?
-- Та єгипетська! Пам'ятаєш, у школі розповідали?
-- А, точно, схожа. Така ж висока і жовто-коричнева. Я думаю, це піраміда Тутанхамона.
-- Та ні, це Хеопса, -- не погодився Левко.
-- А я кажу Тутанхамона! Сам ти Хеопс! -- обурився Дмитрик.
Хлопці мало не побились через ту піраміду. Але, схаменувшись, махнули на неї рукою і, щоб не сперечатись більше, зруйнували її, врізавшись у листя з розгону. Ох, як весело це було -- впасти у м'яке листя і покачатись там, як воно шурхотіло і розліталося!
Несподівано швидко листя у дворі скінчилось. Вони впорались!
-- Що, відра, добре попоїли? Он як жадібно роти напихували! -- сміялися хлопці.
І тут відчули, що й самі зголодніли. Отож зайшли до Дмитрика, розігріли собі супа та гречки, схрумали по солоному огірку і побігли надвір гратися у квача...
Не зчулися, як уже вечір настав, стемніло. Скоро і Дмитрикова мама з роботи прийшла. Пригладила хлопчакам мокрі чуби, що стирчали з-під шапочок та спитала, лукаво посміхаючись:
-- Ну що, герої мої, пірамідобудівники. хеопс чи таки Тутанхамон?
Хлопці отетеріли:
-- Е, а звідки ти знаєш?
-- Та сусіда сказав. Вигулював собаку свого, коли я підходила, то й розповів. Він бачив, як ви за піраміду сперечалися.