Geroi sered lyudey. Zelena Khvylya - 2021

Зараз скажу тенденційну річ, але...

Мені чомусь не дає спокою й досі ситуація з життєвим шляхом А.Хаєцького.
Уже понад 60 годин (припустимо, академічних) присвятила вивченню цієї мультилеми, і суто когнітивно для мене не все зрозуміло.

Патріот? Безсумнівно.

Талановитий автор та організатор подій? Знову так.

Пасіонарій? Дуже значною мірою.

Вміє мислити критично? Ще б пак!

І ось тут у мене виникає нерозуміння ситуації.

Якщо він гратиме "в довгу", чого я щиро бажаю йому з глибин мого холодного серця, то може стати і членом НСПУ, і навіть академіком у майбутньому. Можливо, отримає премію Гонкурів або "Букера".

І все ж-таки, чогось я не розумію до кінця.

Є сучукрліт як явище, яке ще років 10 тому мені ввижалося монолітним.

Потім я побачила в ньому перший, другий, третій ешелони і, так би мовити, графоманську більшість (або меншість).

Потім, занурившись не тільки у читання творів різних авторів, але й таку собі захоплюючу соціалізацію через літгуртки та літвечори, я помітила мережеві інновації у сучукрліті, а ще далі - широченне коло агітаторів-асистентів-фасилітаторів навколо сучукрліту (це трохи нагадує літбізнес у США з жорсткою конкуренцією видавництв, особливо за авторів-початківців), ну і вже потім, власне, Її Величність Публіка.

І ось, повертаючись до постаті поета, критика, організатора, перекладача, культуртрегера Андрія Хаєцького.

Він - просто загадка. Rerum in se. Погляд його, завжди цупкий та максимально сконцентрований, впинається в того чи іншого автора, який презентує свої книги або альбоми (наші поети та прозаїки часто пишуть пісні та на чомусь грають).

Пан Андрій вміє ставити влучні запитання, хоч і не на журналіста вчився.
Вміє загадково або щиро позувати на камеру, хоч і не грав, наскільки мені відомо, в аматорському театрі.
Дуже швидко завоював прихильність своїх читачів.
Коли він говорить публічно, йому вірять.
А ще у нього, здається, таки непогана англійська (рецептивна компонента приблизно біля рівня С1, якщо я правильно моделюю його здібності), але він не отримував відповідний сертифікат від британських центрів оцінювання знань. Просто він відчуває як естет усю складність та багаторівневість західного світу, його філософії, естетики, системи цінностей.

Цілеспрямований, організований, геть відрізняється від свого літературного героя, який перелічує пори року та верлібрично медитує або макабрично провокує.

Щось не сходиться в небесній канцелярії та піднебесній бухгалтерії...

Адже інколи мені здається, що він з іншого часу. Зовсім з іншого часу, і в нашій епосі йому незручно. Що він - реінкарнація німецького романтика-штюрмера, а де розгорнутися штюрмерам у 21-му сторіччі?

Хіба що в якихось багаторівневих та завжди трохи суб'єктивних літагенціях або у глибинних зануреннях до ліберально-анархічних глибин Інтернету.

Мені здається, що він свого літературного героя ліпить з глини, якимись складними філософсько-герметичними засобами сенсибілізуючи свою доволі сильну нервову систему, занурюється в темряву інстинктів, серед яких інстинкт домінування посідає не останнє місце, а потім цю внутрішню мряку ділить на два шматочки, і один з них летить дуже високо, як квадрокоптер, оминаючи найвищі будівлі, підіймаючись над замками Полісся, над дзвінницями Львова, над Ластівки Гніздом, яке ми, я переконана, собі повернемо, над самим центром такого контрастного та неоднозначного Києва, та й понад Харковом, другою столицею і так далі...

Другий шматочок глини падає в колодязі, в якісь підземні лабіринти, в клуби, бари, метро, і там, у глибині, ця глина всотує людські помилки, пристрасті, азарт, флірт,  підступ, бійки, залежності, але в цьому світі глині некомфортно, і вона, втомлена, швидесенько падає під яблуню чи вишню навесні, аби перепочити від галасу.

Ось так і літгерой пана Андрія, нібито звичний, але за незвичних обставин, бере роль дещо відстороненого оповідача, якому і висоти, і глибини, і мантри, і вербальні інвективи відомі, якому трохи нудно, аж поки не з'явиться щось хтонічне - глобальна несправедливість, з якою борються вогнем, мечем, тролінгом та банхамером, або локальний несмак, з яким борються постійними просвітницькими крузадами...

Герой намагається зобразити з висоти квадрокоптера реалії хаосу, але така вже сильна дисципліна його думки та творчих потоків, що і хаос навколо стає дедалі більш упорядкованим, і несмак десь розпливається-розчиняється, і навіть серед літа стає зимно від його верлібрів...

Мені такий герой до вподоби, хто б там що не казав. Літературі потрібні гарячі та лукаві, мов вуглики, очі поетів-організаторів-критиків, так само, як і крижані візерунки на дверях до темних коридорів їхніх штюрмерських сердець.

Все це вже було, історія приречена повторюватись...



(с) Марина Чиянова 07.10.21