Астры. А. Олесь

Астры.

Как астры полночной порой расцвели...
Умылись рассветной росою земли,
И ждали цветы возрожденья к утру,
Чтоб радугой новой раскрыться в миру...

Склоняя головки в садовой тени,
О солнце и травах мечтали они,
И грезилось астрам в седом сентябре,
Что нету предела цветущей поре...

Так верили астры в осенние сны,
Так грезили астры и ждали весны,
Но утро встречало холодным дождём,
И ветер гудел за садовым плющом.

И поняли астры-их студит зима,
И жизнь покрывает угрюмая тьма,
И пали и умерли..Но солнечный шквал,
Над мертвенным цветом опять засиял !..

*
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ.
(1878-1944).
*
АЙСТРИ.
 
Опівночі айстри в саду розцвіли...
 Умились росою, вінки одягли,
 І стали рожевого ранку чекать,
 І в райдугу барвів життя убирать...

І марили айстри в розкішнім півсні
 Про трави шовкові, про сонячні дні,
- І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна...

Так марили айстри в саду восени,
 Так марили айстри і ждали весни...
 А ранок стрівав їх холодним дощем,
 І плакав десь вітер в саду за кущем...
 
 І вгледіли айстри, що вколо - тюрма...
 І вгледіли айстри, що жити дарма, -
 Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,
 Засяяло сонце над трупами їх!..
*
1905.