Василий Бобинский

Лето.

(с украинского).

Как будто светит золотом земля,
Колосья тяжкие клонятся у дороги,
Их корни тянут почвенные соки,
И ждут росы в полдневный жар поля.

А среди трав звенят перепела,
Вокруг медвяный аромат витает,
Проходят жёны, бёдрами качают,
И песня слышится у дальнего села.

Дурман пьянящий заволакивает склоны,
Удары крови в жилах так частЫ.
И что-то странное нашёптывают кроны.

Земного полдня крылья опалёны,
К земной груди прижмёшься грудью ты,
Словно жар-птица дивной красоты.
*
ЛІТО.
*
Повніє,  стигне  золотом  земля.
Стоять  збіжжя,  в  задумі  вниз  повислі,
і  ссуть  корінням  з  грунту  соки  кислі,
і  ждуть  роси  в  південний  жар  поля.

В  густві  стебел  дзвенить  перепеля.
В  меднім  повітрі  пахощі  розприслі.
Межами  струнко  йдуть  жінки  колислі,
І  спів  дівчат  доноситься  здаля.

П’янкий  дурман,  розтоплений  в  повітрі,
бичами  кров  шмагає  у  б’ючках.
Щось  шелестять  ясені  зрадно-хитрі.

Жар  півдня  крила  розпростер  на  вітрі
і  до  грудей  землі  грудьми  приляг,
мов  божеській  красуні  Леді  птах…

1924.