Лисенятко Фоксi. Глава 8 Дорога до пекла

       Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.


_________________________________


ЛИСЕНЯ  ФОКСІ
ГЛАВА 8: ДОРОГА ДО ПЕКЛА

Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2021/12/24/580


       Накинувши на плечі теплий махровий халат, Дмитро вийшов на балкон спальні свого нового будинку, який знаходився у лісі на території мисливської станції. Коренастий чоловік закурив цигарку й пильно подивився на своїх працівників. Валерій та Микола вже встигли погодувати тварин і займалися прибиранням території, неспішно очищаючи її від снігу, а Дарина, недалеко від будинку, старанно вибивала килими.
       Фінансові справи підприємця йшли успішно, оскільки його сімейний бізнес приносив чималий дохід. Він та його дружина Тамара були хорошими фахівцями з підготовки мисливських собак, і мисливці всієї округи привозили до них на навчання своїх чотириногих вихованців, які з великим задоволенням розвивали свої мисливські навички. Але ось тільки для лісових звірів це місце було сущим пеклом, адже не дарма подібні заклади в народі охрестили «концтабором для тварин». Ці бідолахи були приречені на страшну смерть, бо їх, майже кожен день, під час проведення тренувань, безжально дерли собаки. І якщо в будні дні навчання чотириногих мисливців проходило не часто, то у вихідні нерідко проводилися цілі криваві шоу з піснями, танцями й пишними застіллями. Вдаючись до обжерливості та пияцтва, гості нерідко залишалися на ніч, знімаючи спеціально виділені гостьові кімнати в особняку власника мисливської станції, що приносило йому додатковий дохід.
       Розробляючи проєкт свого будинку, розважливі господарі продумали усе до дрібниць, розділивши його на дві частини. Перша мала окремий бічний вхід і була передбачена для приймання гостей та їх вихованців, для яких були облаштовані спеціальні окремі собачі кімнатки. В них власники собак нерідко залишали своїх улюбленців на перетримку та навчання. У другій — жили самі господарі. Будинок мав три поверхи. На цокольному поверсі будинку були розташовані гаражі, підсобні приміщення й сауна. На першому — простора вітальня, робочий кабінет, кухня, їдальня та затишний хол, оформлений в мисливському стилі. Його стіни прикрашали картини з тематичними сюжетами й трофейні голови звірів, а біля великого облицьованого декоративним камінням каміна, стояв затишний шкіряний диван і ексклюзивний різьблений дубовий столик. Другий поверх був виділений під приватну зону господарів будинку, де знаходилися великі світлі кімнати й спальні з широкими балконами.
       Окрім розкішного заміського будинку, в подружжя була велика затишна квартира у центрі міста, в якій проживали літні батьки чоловіка та їхній чотирнадцятирічний син Костянтин. У будні дні він навчався в ліцеї, а у вихідні часто приїжджав у заміський будинок до батьків. Хлопець з дитинства обожнював мисливські забави, та особливо йому подобалися спостерігати за змаганнями собак. Подружжя дуже пишалися своїм сином, цю сім'ю можна було впевнено назвати щасливою, оскільки в ній панували достаток, гармонія та взаєморозуміння.
       Територію мисливської станції охороняли дві собаки породи німецький вівчар — улюбленці господарів. Для них були облаштовані утеплені собачі будки, і сам глава сім'ї уважно стежив за раціоном їх харчування. Блек і Лінда ні в чому не знали потреби й виглядали вгодованими, здоровими та доглянутими, чого не скажеш про інших мешканців цього місця. І, попри те що тварин нерідко оглядав приватний ветеринар, це ніяк не полегшувало їх гірку долю.
       Лиси та єноти — усі вони містилися в жахливих умовах, тулячись в тісних, брудних і холодних клітках. Єдина зручність, яка в них була — це пластиковий навіс, який захищав їх від дощу. Правда в єнотів умови були трохи краще, ніж у лисиць, оскільки ті охоронялися законом. Там же, трохи в стороні від решти тварин, у відносно просторому вольєрі жили два кабани. А ще далі, майже біля самого паркану, у великому обгородженому вольєрі, на масивному ланцюзі, сидів старий ведмідь на прізвисько Потап. Він був дуже худим і знеможений, тому що в цей час року всі його родичі вже давно впали у зимову сплячку, але цьому звірові спати не давали. Декілька разів на тиждень на нього цькували молодих лайок, а для того, щоб розлючена тварина не поранила чужих улюбленців, йому заздалегідь видалили всі зуби та кігті. З тильної сторони будинку, біля невеликого штучного водоймища, знаходився невеликий пташиний двір, де жили качки. Їх так само використовували для тренування спанієлів, сетерів та інших мисливських собак. Трохи осторонь від озера знаходилася штучна нора, про неї я розповім в іншій главі.
       На мисливській станції підневільні звірі довго не жили, тому в багатьох з них не було навіть імен. Їх просто перераховували, як товар, а в разі їх смерті, навіть не ховали. Зазвичай м'ясо вбитих тварин йшло на корм для інших їх родичів, а їхні кістки, як непотрібні відходи, доглядачі мисливської станції просто скидали до ями під парканом та присипали піском.

       Загасивши бичок об край старовинної попільнички, Дмитро вже зібрався було зайти до спальні, але його зупинив звук мотора автомобіля. "Федір?" — подумав чоловік, та обернувся назад.  Ні, ветеринарного лікаря він сьогодні не очікував, а лиса мали привезти після обіду. До будинку під'їхав знайомий джип і з машини вийшли двоє чоловіків. Один з них тримав у руці велику переносну клітку для тварин. Відчувши запах рідного лісу, Фоксі помітно пожвавився, адже за стільки довгих місяців, перебуваючи в задушливому приміщенні, він вже й не сподівався побачити рідні краї. В його маленькому лисячому сердечку, немов іскорка, загорілася боязка надія на те, що ці добрі люди нарешті випустять його на свободу, і він повернеться в рідні місця. Але вона миттєво згасла, немов боязке полум'я свічки. Він почувши гавкіт сторожових псів.
       — О-о-о, кого я бачу, ну добрий день, добрий день. Я бачу, ви сьогодні впоралися швидко. — Дивлячись на гостей, господар будинку привітно помахав їм з балкона рукою. — Валеро, готуй клітку, до нас новий товар привезли.
       Спритно перестрибуючи через сходинки, чоловік спустився вниз, й заспокоївши сторожових собак, відчинив ворота.
        — Заходьте, хлопці, я завжди вам радий. — Дмитро уважно оглянув молодого лиса. — Ну-у-у... а рудий нічого. Відразу видно — вгодований. Знав, звідки беру.
       Фоксі від страху забився в кут клітки, притиснув вуха до  голови й наїжачився.
       — Блек, Лінда, до мене! — скомандував господар, поставивши переносну клітку на землю.
       Пси відразу ж накинулися з гавкотом на лиса. Давши своїм улюбленцям натішитись, Дмитро взяв клітку, підійшов до вільної металевої клітки й грубо закинув в неї переляканого звірка. А лис, тремтячи від страху всім тільцем, приречено притиснувся до крижаних металевих прутів. Глава сім'ї розплатився з гостями та, не давши Фоксі навіть прийти в себе, тут же підвів до клітки молодого таксу, яка з лютим гавкотом стала носитися навколо лиса, тим самим радуючи своїх старанних дресувальників. А Тамара, яка стояла поруч з чоловіком, з гордістю дивилася на свою розумну ученицю й бадьоро нахвалювала її за старанність.
       Дмитро обійняв свою дружину та ніжно поцілував її в оксамитову щоку. За стільки років спільного життя, вона залишалася молодою й привабливою. Її кучеряве каштанове волосся підкреслювали білизну шкіри, трикутні брови обрамляли мигдалеподібні очі, а кокетливі ямочки на щоках доповнювали променисту посмішку. Не дивлячись на пологи, вона була витончена, немов лань і, здавалося, що час не мав на неї ніякого впливу.
       Гукнувши молодого пса, подружжя взялися за руки й зайшли в будинок.
       — Оце так... — Із заздрістю дивлячись їм услід, пробурмотів собі під ніс Микола. — Наш Дмитро молодець: і будинок собі звів, і сім'ю обожнює й нас грошима не обділить ...
       Працівник взяв клітку з лисом та відніс її під навіс. В той день Фоксі дізнався, що таке спрага, голод і холод. До цього часу час він жив в теплому приміщенні і його підшерстя не було таким густим, як у лисиць, які живуть в лісі. За цілий день йому не дали ні шматка м'яса, ні ковтка води, і лише ввечері, згадавши про нового вихованця, йому кинули шматок злиплої холодної каші...
       Наступного дня, вирішивши, що рудий вже звик до нового місця, працівники станції загнали його в загальну клітку з іншими лисами. Опинившись в обмеженому просторі серед незнайомих йому самців, Фоксі притиснув вуха та застережливо загарчав:
       — Єр-р-р-р-р-р-р ...
       Але молоді лиси агресії не виявляли, а з цікавістю потягнулися до нього своїми чорними носиками. Дивлячись на прихильність родичів, Фоксі теж витягнув свою гостру мордочку та обнюхав своїх нових сусідів. Вони були брудні, ослаблені, виснажені й проти них, він виглядав дорослим вгодованим лисом. Знайомлячись з родичами, рудий раптом завмер. Він відчув рідний і до болю знайомий йому запах. Худий поранений лис теж впізнав рідний запах та підійшов ближче. Це був його рідний брат, якого влітку, пів року назад, разом з іншими лисенятами, привіз сюди мисливець. Тварини довго обнюхували одне одного, а з сусідньої клітки, де знаходились лисиці, за ними спостерігала їх сестра, якій теж пощастило дожити до цього дня. Решти братиків і сестричок вже не було в живих. Їх присипані піском кістки давно вже валялися у ямі під парканом...

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2021/07/27/1665