Про руфiнг

Здавалося б, усе просто.

Береш білі кроси, музику в простому "не смартфоні", легкий наплічник і пнешся нагору. Помірно - я не підіймалася вище за 120 м, наскільки пам'ятаю.

Оскільки тут, сподіваюся, свідома публіка, я прошу вас зрозуміти, що відбувається зі свідомістю "нагорі".

Там космічна тиша, навіть удень.

Ти відчуваєш таку прозору байдужість, таку кришталево-чисту рівновіддаленість від усіх інстинктів та стихій, від усіх подій, планів та думок, що це може скидатися на просвітлення, проте це ще не воно. Це просто не менш корисні стани глибокої релаксації та концентрації.

Спочатку - поступовий підйом чистими сходами (головне-вниз не дивитися), а потім ти потрапляєш в обійми сонця або починаєш гойдатися-розхитуватися разом із зорями.

Яка може бути космічна тиша в місті?

Ну, багато руферів зростають на чужих помилках та недбалості.

Я свого часу, аби захистити свою "спортивну практику", досить вдало грала роль працівниці послуг клінінгу, художниці сцени з театрального вишу, баєрки (це щось на кшталт дорогого фешн-асистента) зірки шоу талантів...

Що там такого аж цікавого нагорі?

Ви не повірите - там усе цікаво. В нашій країні бомбанутих локацій хоч греблю гати.

Можна побачити велике місто як паперово-бавовняну містерію, або (у деяких районах столиці) як такий собі торт, дуже солодкий, зроблений з бізе, шоколаду та крему.

Єдність із містом охоплює вищі чакри, тут навіть мате та саусеп не потрібні, хоча я б не відмовилась під час такої релаксації від горнятка мате чи саусепу.

Тут головне - спіймати тишу за хвіст.

Тиша, поступово беручи  в оренду одну камеру твого бюрократично-бентежно-філософського серця, починає розростатися всередині.

Так тихо, що починаєш чути власне серцебиття, а потім і його перестаєш чути. Так приходить розуміння святого терміну "Анахата". Є тільки ти, серцебиття, блаженний спокій, внутрішня тиша...

Це від 4 до 8 хвилин м'якої інтроспекції.

Далі - ще цікавіше. Музика починає стукати в скронях, навалюючись на тебе разом з нестримними хвилями віршів, і ти сидиш серед цієї краси, корябаючи на колінах такі тексти, які потім протягом тижнів розбиратимеш.

Все приходить зі швидкістю патчів до офісних програм. Ти не встигаєш блимнути очима - а навколо тебе, мов джмелі, кружляють ноти.

Раз - і голос твій здіймається вгору, понад закинутими хрущівками,
і ти пишеш ту саму посвяту...

"І наші мандри минулих днів перетворились на фантасмагорію...
Вас дивує наявність слів, але мовчання творить історію!".

Мовчання про що?

Про те, що вже потрібно і руфінг з таємної забавки неформальної молоді та мажорів-романтиків перетворити на офіційний вид спорту із правилами (ну, ось я, наприклад, за тверезе руферство).

Був час, коли я брала з собою пайок із тушкованим м'ясом, одну хлібину та пляшечку "Моршинської" і бенкетувала, але руфінг та алкоголь, на мою скромну думку, сумісні як геній та злодійство. Тобто взагалі несумісні. Ось через цей принцип я й ходжу нагору сама та тільки на тверезу голову.

Повернімося до урбаністичної естетики.

Що можна побачити з даху навіть середньої висоти?

Помилки будівельників та архітекторів.

Місто, в якому живеш, влаштовує кам'яний стриптиз. Ох і сумна в нього оповідь...
Будиночки "скаржаться" на довгі роки без реставрації, показують "татуювання" невпорядкованих графіті-тегів, десь видно, як тими самими злегка заіржавілими сходами блукають коти.

Голуби часто організовують свої "симпозіуми" на дахах, але ластівок з-під хмар влітку чути ще краще.

Отже, кайф руфінгу, крім внутрішньої тиші, різких та потужних хвиль натхнення, може полягати й ще в одному: в наявності дуже крихкої, вразливої гармонії між ноосферою (музика, пісні, малюнки, світлини, вірші), біосферою (рідкісні квіти в горщиках двома поверхами нижче, гнучкі та іронічні коти, кумедні джмелі та бабки, легкокрилі та легковажні метелики тощо) і техносферою (тут ти можеш дізнатися багато цікавинок про діяльність свого мобільного оператора).

Я почала дуже пізно - після 23 років.

Дахів було не так вже й багато.

На омріяних локаціях світу ще й досі не була, але сподіваюся, що час та простір будуть до мене милосердними й дадуть змогу поруфити за кордоном. В ідеалі - за океаном.

Поки що практична користь від тиняння дахами очевидна - вже готові демо-версії написаних там фрі-джаз-фанк пісень з доволі складними вокалізами та фйорітурами.

Я вам не раджу повторювати мій досвід, бо вам може занадто сподобатись...

© Марина Чиянова, осінь 2021 р.