Фiлiжанка кави. 3. Операцiя
А тепер уявіть, що у вашій кімнаті за вашої відсутності хтось переставив речі, та ще й додав новий євроремонт, і так за тиждень. Можливо?
Тепер у мене нова душа.
Не здивуюся, якщо цьому здивуються всі інші.
Я бачу, що хтось із тих парубків, яким потрібна від мене англійська, знову не передзвонить.
Кілька днів тому була моя репетиція, яка дещо затягнулася, а ще кількість читачів віршів нарешті сягнула 50 000.
Це все ще мало.
Я дивлюсь на зошит, у якому записані мої цілі та побажання до життя.
І чому я ніколи не розглядала варіант державної служби?
Пізно.
Тепер доведеться чекати ще 2-3 роки.
Документи, які я могла подати влітку, існують хіба що в паралельній реальності.
Взагалі, щоб нормально підготуватися, потрібно значно більше часу...
Або потрібно було бути чеснішою бодай з собою з самого початку.
Я проходжу коридори Юридичної академії й більше не бачу там знайомих облич.
Жодного знайомого обличчя не бачу.
Можливо, місяці 2-3 потому я все ж-таки запишуся до бібліотеки, а поки що я постійно читаю книги з права та слухаю лекції.
У нас діяльність громадянина, який займається самоосвітою, ніяк не регламентується, це свідомий вибір, і якщо ти в цей час не маєш постійної зарплатні, можна уявити, що родина та суспільство в цілому бачитимуть у тобі паразита.
У нас інтелектуалів доволі часто так сприймають.
Ну а тепер спитайте мене, навіщо мені юридична освіта.
Варіант 1 - Укрпатент. Чула тільки схвальні відгуки про цю установу.
Варіант 2. Стати омбудсменкою.
Варіант 3...
Може, краще без наукової фантастики?
Я буду задоволена навіть варіантами 1 чи 2.
Я знову перевіряю себе.
Таке просте запитання: чи можу я бути хорошою товаришкою?
Не знаю. Здається, карантин та дистанційна робота оповили мою душу пекельним холодом, я знаходжуся під горою, дивлячись звідти на сяючі вершини, і геть не бачу через ці буревії та туман, хто разом зі мною пнеться вгору.
У них інша естетика, інші жарти, меми, інші світи...
Тут потрібно мати багато вільних коштів, аби просто вижити.
ОНЮА - царство гедонізму. Принаймні я бачу такий бік.
Жодного дня без рядка, я постійно читаю й конспектую, я знаю, що дехто зробив усе належне, аби нівелювати мене як суспільне явище, стерти добру пам'ять про мої досягнення минулих років, але емоцій немає.
Я просто, як завжди, гризу граніт, і навіть якщо система освіти мене не бачить, я з чудовою ясністю бачу її. Бачу всі конструктивні ідеї, всі недоліки.
Я не знаю, чи зможу я бути хорошим другом тим, із ким сидітиму на лекціях, коли карантин буде завершений, але хто може заборонити мені бодай спробувати?
Я уявила, що Ви все ж-таки знайшли спосіб вислати мене з країни.
Тоді мені потрібно було б ще глибше перекодувати саму себе, адже бути чиїмось другом в Іспанії чи Норвегії - це щось інше, ніж бути другом в Україні.
Ти можеш з дружньою посмішкою дати комусь чорну мітку... І все?
Ні. Інколи з боротьби з дискримінацією починаються дивовижні історії.
Я не надсилаю до соцмереж нових світлин.
Я тільки пишу текст.
Подекуди ледаче відповідаю на листи від чоловіків геть не мого типу.
Вони не розуміють, що можна бути недосконалими, але мати просто шалену, космічну харизму, від якої тане Антарктида, а можна мати досконалу фізичну оболонку й пусту голову, і тоді навіть телевежа або нафтова вежа, або завод мікросхем не додадуть вам привабливості в моїх очах.
Флешбек до 2016-го.
Я шукаю відповідальну господарку для квартири мого друга на Русанівці.
Раптом, неподалік від річкових хвиль, Ви проходите повз мене й вітаєтесь.
Так я не потрапила до монастиря (була ще й така перспективна сюжетна лінія).
Я зрозуміла, що гра буде набагато цікавішою, якщо я залишусь у соціумі, але спробую захистити свій чутливий, вразливий внутрішній світ старовинним методом книжкової фортифікації.
Ось тепер, після дистанційної операції на душі, я не страждаю ані через свої попередні стосунки, ані через розірвану дружбу, ані через загальну самотність.
Є безмежні океани знань, я можу розвивати технічні навички...Що ще треба?
П'ю каву з лавандовим сиропом.
Скоро проводжатиму осінь.
Свидетельство о публикации №221110701028