Фiлiжанка кави. 4. Теорiя змови

Страшенно холодно іноді буває навіть влітку.

Я тримаю в руках величезний букет квітів, який мені хтось подарував, навіть мене не знаючи. Ні, квіти не дорогі, але я знаю, для чого їх дарували.

Аби я перестала помічати чужi помилки.

Я вдала, що вдячна за подарунок. Квіти не винні в тому, що їх дарувальник занапастив своє життя і весь час проводить у гральних автоматах.

Я там у ті роки бувала також, але з іншої причини.

Потрібно було когось від чогось відучити. Це був навіть не мій хлопець, але мені було шкода такого чудового характеру, яскравих очей, вразливої посмішки, отже я намагалася пояснити йому, що в IT можна заробити ті кошти, які він тут усе одно не виграє.

Переконати не вдалося, хоч би як я не занурювалась у психоаналіз.

Страшенно холодно буває навіть влітку.

Я знову бачу очі свого режисера. Він знаходить мене очима в метро, а потім виходить за мною та починає запрошувати до себе (він у хостелі живе, як він стверджує).

Звісно, відмовляю.

Він хотів, аби до самої прем'єри ми нікому, навіть найближчим друзям, не розповідали про свої ролі.

Добре, що та незграбна театральна вистава вже в минулому.

Страшенно холодно навіть влітку, коли я повертаюся до метро й раптом бачу ці очі...

Архітектор майбутнього... Майже жарт. Просто Архітектор з нашої української матриці.

Я дуже здивована бачити його в метро, разом із плебсом, разом з усіма.

Це 2018-й рік. Він такий саме, як на екрані - блідий, відсторонений, мрійливий...

А я просто задумую бажання, і це не про любов.

Моє бажання - мати з ним спільні справи.

Інколи, коли все геть негаразд, я починаю уявляти, що Всесвіт і всі навколо змовились, аби зробити мене щасливою.

Так поступово вдається "нашаманити" приємні дрібниці - квіти, цікаву зустріч, ще один свій виступ з танцями або віршами... Все дуже нестабільно, інколи ніде голову прихилити, але порівняно з 2021-м це було щастя. Можна було виходити на вулицю, а не сидіти в цифровій фортеці, як зараз.

Архітектор у метро - знак того, що годі протестувати. Потрібно або стати частиною існуючої Матриці, або створити свою.

Звісно, я піду до бібліотеки й поступово повернусь до вивчення східних мов, аби спільні справи таки з'явилися.

Не сьогодні - то через 10 років, коли все знову буде гаразд. Коли розвіються хмари над нашими головами, коли не потрібно буде боятися пандемій, холодних батарей, ворожої пропаганди, техносингулярності...

Просто потрібно мати шалену мрію, ірраціональну, більшу за життя, а потім поступово креслити максимально детальний план руху до неї.