Культура та полiтика. Нотатки поспiхом

Поки людство бореться з коронавірусною навалою, можна згадати ще про одне очевидне зло - привида тоталітаризму.

Для мене завжди найнезрозумілішими, найпідступнішими, найбрехливішими рядками будуть ці:


"Культура - поза політикою". Мені здається, що це спекулятивне гасло створене для штучної пацифікації, а потім і морального знищення інтелектуалів.

У той час як починаючи з Давньої Греції та Давнього Риму саме люди освіти, науки, культури являли собою красномовний приклад політичної активності, були стрижнем політичної еліти, після 70 з гаком років панування радянської безликості такі її рудименти залишилися і в статутах громадських організацій, і в правилах мистецьких груп у соцмережах.

Тільки-но в одній з груп для україномовних поетів-аматорів знайшла дуже цікаву колізію правил: твори політичного змісту адміністратори групи не розміщують, а ось патріотичну лірику можна. Ось тепер спробуйте напишіть про патріотизм без політики!

Звичайно, я можу здогадатися, чому такі обмеження, в чому причина їхнього впровадження. Роки тоталітарної радянської влади - це роки репресій, заслань, концтаборів, систематичного ідеологічного, економічного, соціального, духовного винищення найкращих - українських науковців, інженерів, митців. Так із нашої крові почали вимивати сполуки сміливості, а зі свідомості - пам'ять про величні традиції українського державотворення.

Ідеологічна свобода - одна з найвищіх свобод, і вона є невідчужуваним природним правом людини та громадянина. Куце, неповноцінне зображення української культури як аполітичної та деідеологізованої - це шлях до прірви страхітливого, похмурого мовчання, ницості, непевності.

Легко заборонити певні теми та мотиви в творчості.

Важко поставити собі на меті підняти культуру суспільних та політичних комунікацій в окремій віртуальній спільноті. Політична культура - це не тільки культура вибору, не тільки наявність власних суспільних ідеалів та дієвих патріотичних вчинків, це же й естетика та риторика дискусії, застосування демократичних принципів та методів "м'якої сили" в полеміці стосовно майбутнього та цінностей нашої країни. Не тільки управлінська еліта та політичний клас, а весь народ має дозріти до вміння вести буденну дискусію про політичні вподобання тактовно, граційно, дипломатично, аргументовано, без агресії та особистих образ.

Звісно, це ідеалістична мета. Мало не щодня на сесіях Верховної Ради можна почути доволі імпульсивні, подекуди відверто скандальні заяви, але інколи мені здається, шо наш народ, як інтелектуальний, талановитий, самовідданий, здатен на більше, а саме: формулювати зауваження, запитання, звернення до влади відповідно до елементарних норм етикету, бути настільки тактовним, наскільки це можливо, а в побуті не профанувати дискусію стосовно особистих якостей своїх лідерів.

Чому це важливо? Здавалося б, як журналістка я мала б підтримати ідею повної відсутності цензури та регуляції ЗМІ.

Так, я проти цензури та регуляції, але я за свободу слова в найкращих її проявах. Що це означає? Це означає, що рішення певного політичного діяча можна і потрібно обговорювати, але без долучення до теми сторонніх питань, як-от:

Національність, етнічне походження особи, особисте життя, дані медичної картки, релігійні вподобання.

Це не ті фактори, які реально впливають на поведінку політичного діяча або кандидата на державну посаду. Коли людина досягає певного рівня соціального розвитку, чимало процесів у її житті, в тому числі значною мірою побудова публічного іміджу, автоматизуються або делегуються особистим помічникам, тож важко говорити про повну свободу та автономію політика 21 ст. у прийнятті рішень.
З великої дистанції можна тільки робити припущення.

Містифікації, особисті образи та безпідставні обвинувачення, цькування навіть не дуже професійних політиків через медіа - це не ті методи, за допомогою яких можна досягти гармонії та поступу в суспільстві. Демократична форма державного та суспільного ладу передбачає свідоме ставлення всіх учасників дискусії до комунікацій, повагу до співрозмовника та читача, відмову від дискримінації та дифамації, об'єктивну, грамотну політичну критику замість бучних та кричущих інвектив.

Мені важко сформулювати однозначно своє ставлення до масової десакралізації влади, яка зараз, мов лісова пожежа, охопила ЗМІ.

Влада належить людям, тож вона за логікою, сакральною та містичною не є. Це з одного боку, але профанація, завідомо неконструктивне спрощення складних та багаторівневих політичних процесів, ідеалізація репресій нового зразка (тобто бажання знищити олігархів та капітал заради початку нової ери) не є ознаками зрілого, відповідального суспільства, яке рухається шляхом сталого розвитку.

Формування високої політичної культури кожного громадянина може забезпечити нас як націю в майбутньому дійсно ефективними важелями соціальної регуляції, такими як реальне втілення ідеалів правової держави, чесними, неупередженими ЗМІ, прогресивною наукою, сміливим та натхненним мистецтвом, потужною та вільною економікою, проактивним та свідомим населенням.