Тайные закоулки памяти... глава 17

Цікаву особливість, МОГО емоційного стану, психологічного настрою виявив цими днями, намагаючись подолати негаразди, які несподівано звалилися на мене – кілька днів вимушений був лежати в ліжку. Потім у мого молодшого брата несподіваний інфаркт і він півтора місяця в майже коматозному стані, з якого вже вийти не спромігся. Після поховання, тяжкі хвороби рідних, все це, як тяжкий камінь на мою душу. Але всі ці нелади, як не дивно, також не давали можливості мені розслабитися, поринути в депресію, потрібно було весь час діяти, бути насторожі – від моїх дій, вчинків залежало дуже багато.
І, нарешті, після стількох місяців подолання всіх цих негараздів так кортить нарешті розслабитися і почати знову копирсатися в своїх спогадах, щоб знову, хоч ненадовго, опинитися в своїй молодості, згадати ті хвилини, коли в голові товклися безліч мрій і ти був твердо впевнений, що попереду тебе чекає тільки щастя і ти в змозі будь-що-будь   перемогти. Але тут вступає в дію сувора дійсність – в країні вирує ковід-19, відразу виникають перепони для спілкування. Скасовані кілька запланованих презентацій, таких бажаних зустрічей зі своїми читачами, де мав намір представити на їх суд свої надруковані книги. Все полетіло шкереберть – сидимо дома, спілкування тільки через Інтернет (але, яке ж то щастя – ти впевнено маєш можливість зустрічатися, бачитися з ким завгодно і в будь-якій точці земної кулі).
Зостається тільки одне – включити мозок, поритися в пам’яті, згадати щось з минулого, знову опинитися в молодості. Згадати ті хвилини, коли в твоїй голові товклися райдужні мрії, плани і ти був впевнений, що тебе очікує попереду щасливе майбутнє і в тебе досить сил і часу, щоб здолати любі незгоди, перепони. Господи, скільки ж тих споминів накопичилося на тих серверах моєї пам’яті, що тривожать душу, вимагають негайно зафіксувати їх на папері. От тільки відразу виникає питання – що, зі спогадів, обов’язково повинно з’явитися в моїх мемуарах, а що потішить мою душу і спокійно залишиться спочивати на серверах МОЄЇ пам’яті.
Взагалі-то мене завше, ще з юних років, цікавили загадки пам’яті та пов’язані з цим таємниці спогадів. Зовсім недавно, немовби почувши поклик, зацікавився і на одному подиху перечитав мемуари В. Набокова. Був дуже здивований його, такою цікавою, біографією, його фундаментальними знаннями з ентомології.



Я з юності сприймав це ім’я тільки як визнаного письменника, перекладача, поета, якого визнавали в усьому світі, але критично сприймала сталінська, радянська літературна еліта. А деякі його твори доводилося діставати тільки з-під поли, за хороші гроші. І от зараз він відкрився для мене як талановитий мемуарист (скільки нового мені відкрито в його спогадах про те, післяреволюційне життя і в характеристиках людей, яких він зустрічав на своєму покрученому життєвому шляху). А як же мене потішило, що я, з далекої юності, мав таке ж уявлення про безкінечність часу, Всесвіту, як знаменитий письменник і вчений.
Просто, щоб зрозуміти, що то є час – треба тверезо порівняти час існування нашого Всесвіту і середню тривалість людського життя. Бо, на думку Набокова – ”життя, то тільки крихітна щілина слабкого світла, з картинкою сьогодення, поміж двома ідеально чорними вічностями.”  Одразу стає зрозуміло – наше життя, то миттєвість у вічності, тому так важливо за цю мить перебування в цьому світі виконати якусь, покладену на ТЕБЕ місію, досягти чогось достойного і мирно, спокійно відійти, даючи життя іншим!
Згадуючи своє минуле зараз, розумію – чому, щоб досягти якоїсь мети, цілі, мрії мені завше доводилося долати якісь перепони, витримувати неабиякі іспити. МОЯ доля – так виховувала мене, створювала мій світогляд, але, врешті-решт таки дозволила виконати ті плани і мрії, що ставив подумки перед собою! Навіть більш того – дякуючи науковому прогресу, спромігся спробувати себе на літературній ниві і таки створив і надрукував п'ять книг мемуарів, за які навіть удостоєний звання: “Лауреат ХХІ-го національного конкурсу журналістів України ”!
А це раптом (два роки тому), дуже несподівано, мені запропонували розмістити, надрукувати мої мемуари на сайті ”Мемуарист”. Ясна річ, одразу відкрив цю сторінку і поцікавився, що то за сайт, хто представлений на ній. Здивований був без меж – там були представлені до тисячі авторів, але найбільш потішили прізвища авторів тих надрукованих мемуарів – Л. Толстой, Т. Шевченко, І. Бунін, А. Фет, Г. Х. Андерсен, М. Каманін, В. Набоков, В. Маяковський, С. Маршак, Г. Меір, О. Вертинський, О. Блок, І. Рєпін, С. Уточкін, Р. Плятт, Є. Феоктистов, М. Башкірцева, К. Ціолковський  і ще безліч знакових прізвищ! Навіть уявити не міг, що МОЇ спогади, мемуари будуть розміщені поряд з такими авторами, то для мене була неабияка честь! Так, я пишаюся, що з МОЇМИ літературними творами читачі знайомляться поряд з такими видатними письменниками, вченими!
Признаюся чесно, останніми днями, може через пандемію (весь час вдома) постійно забігаю на сайт ”Мемуарист” запоєм читаю мемуари не тільки знаних письменників та вчених, з подивом відкрив для себе дуже цікаві сповіді інших авторів з непростою долею, яким довелося жити і витримувати всі ті тяжкі випробування післяреволюційного, сталінського та воєнного лихоліття.  Тому часто в своїх розмовах підкреслюю, що не даремно тратив свій час і писав свої спогади, мемуари. За що одразу отримав докір від рідних: “Ти дуже гоноровитий, пихливий, любиш вихвалятися своїми успіхами ”. Та я все-ж впевнений, в гонорі, в високій повазі до себе, до свого Я, нема нічого поганого.



Якщо в тебе нема особистого гонору (в розумному об’ємі) і ти не вмієш його показати людям – ти ніколи не матимеш успіху в житті, в соціумі. Щоб змогти чогось досягти ти повинен мати повагу до себе, як до особистості і таки мати гонор та уміти достойно довести це оточуючим. Ми не повинні забувати – все людство, вся наша цивілізація, як не дивно, складається з кожного із нас, і кожен окремо, то цілий світ. До речі, ці сьогоднішні думки раптом зачепили і витягли з темних нетрів пам’яті спогади далекого, далекого юнацтва, коли зачитувався творами Екзюпері – через всю його творчість червоною лінією йшла думка про неповторність особистості і тому потрібно дуже обережно і прискіпливо вивчати кожну людську душу, з якою тебе зводить доля.
В зв’язку з цією темою хочу навести думку знаного знавця людських душ – Михайла Юрійовича Лермонтова (мовою оригінала): ”История души человеческой, хотя бы самой мелкой души, едва ли не любопытнее и не полезнее истории целого народа, особенно когда она – следствие наблюдений ума зрелого над самим собой и когда она писана без тщеславного желания возбудить участие или удивление.” – (життєпис Печоріна).

  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ  ЮРІЙ       - 2021-й рік.
  переклад українською мовою        - 2025-й рік.