Тайные закоулки памяти... Глава 18

               
Згадуючи зараз і описуючи в своїх спогадах, мемуарах деякі свої таємні закоулки пам’яті, повинен зізнатися і собі, і перед читачем – я все своє життя був, і залишаюся до тепер, переконаним атеїстом. Але разом з тим, все своє життя мене завше непокоїть, бентежить думка (бо дуже ж часто з цим стикаєшся на життєвих шляхах) – щось таки повинно керувати долею людей, та й надто вже досконало побудований Всесвіт.
Ні, не може то бути побудовано по кресленням та згідно настанов релігії, яку вигадали і сповідують самі ж люди. Так, якісь вищі сили повинні існувати, щоб таки підтримувати порядок і збалансованість всіх різнонаправлених сил. Та живучи в сучасному світі з великою кількістю релігій, релігійних течій треба поважати почуття всіх вірюючих, незалежно від їх релігійних та політичних поглядів. Тільки добро та любов в кожному повинні бути мірилом людської шани, що є однією з основних тез в більшості релігійних постулатів, але, на жаль не у всіх релігійних течіях! В зв’язку з цим, багато що можна і потрібно брати на озброєння з релігійних понять і застосовувати в нашому буденному життю.
Одним з таких понять, як я думаю, завше в нашому житті повинна бути – СПОВІДЬ! Що-ж то таке – СПОВІДЬ? Це відверте, щиросердне визнання, оприлюднення своїх таємних думок, почуттів, непорядних вчинків і чесного визнання своєї помилки, провини та щире каяття в скоєному! Найчастіше (під великим секретом), тільки людині, до якої маєш повну довіру – це, або твій духівник, якщо ти вірюючий, або самому собі (на вибір). Тому, якщо я вважаю себе атеїстом, то маю сповідуватися тільки перед собою. Хто може знати мене, мої думки, мої гріхи так досконало і чесно це визнати – окрім мене?!..




Зараз, прочимчикувавши в цьому світі доволі довгий та звивистий життєвий шлях, можу з повною впевненістю заявити: – в нашому ”земному” світі нема і не може бути безгрішних людей. Тільки при цьому потрібно уточнення – гріхи не однакові, їх класифікація суттєво розрізняється. Є гріхи, проступки, тяжкість наслідків від яких може оцінити тільки суд, згідно діючих на даний час законів, але є проступки, тяжкість, шкоду від яких може оцінити оточююче суспільство, люди навколо тебе і межі цієї моральної оцінки надто розмиті. Ці оцінки будуть дуже залежати від моральних критеріїв, культурного рівня оцінювача, а також від перебігу часу з моменту скоєння гріха. Ні для кого не є таємницею, що з плином часу все, що діється в даний момент може бути оцінено зовсім по-іншому. Це добре видно, коли вивчаєш оцінки, славнозвісних історичних подій (це можуть бути і спомини самих учасників тих подій). Свідомість, внутрішній світ кожної людини піддається впливу навколишнього світу. Події, свідком яких ти був вчора і вони здавалися такими непорушними – сьогодні будуть оцінені зовсім по-іншому, не говорячи вже про оцінки завтрашнього дня! Тож я поступово наблизився до самого складного та доволі болючого питання: ”А судді хто?” В наш час, кожен, хто має можливість натискати кнопки на клавіатурі Ноутбуку чомусь впевнений, що має повне моральне право бути безапеляційним суддею!.. Виносити безапеляційний вирок, обговорюючи будь-яке питання на сторінках всесвітньої мережі!.. І не перейматися наслідками таких, часом помилкових поглядів!.. Тому я й намагаюся як можна рідше оцінювати чужі вчинки, приміряючи до них свої погляди на справедливість. Думаю, час самостійно розставить свої акценти і проявить позитивні та негативні аспекти будь-якого вчинку. Скільки ж цікавих фактів можна виявити, вивчаючи минуле, як своє, так і людства. Скільки комічних та трагічних випадків людина отримує критично осмислюючи минуле. Тому, досліджуючи своє минуле життя, оцінивши чесно, безкомпромісно усі свої, іноді негативні вчинки, ясна річ, не буду виставляти на обговорення своє особисте життя в повному обсязі. Коли вже я призначив себе на посаду непідкупного судді, то й виконавцем винесеного мною вироку повинен бути я.
Нещодавно, під час доволі гострої дискусії з людиною, яка дуже добре знає мене, до найменших подробиць знає моє життя, моє життєве кредо, намагаючись боляче мене вколоти назвала мене: ”Самозакоханим егоїстом!” Роздумуючи на дозвіллі про надане мені, на перший погляд, негарне ”звання” я, раптом, дійшов висновку: ”В цьому званні нічого негативного нема і бути не може. Егоїзм, згідно словника Ожогова С. І., це себелюбство, перевага своїх, особистих інтересів. Як на мене, це не ганебно і цілком сумісно, якщо ти можеш, по своєму бажанню, поступитися своїми інтересами на чиюсь користь. І ще – ну чому я не повинен любити СЕБЕ, СВОЄ тіло (хоча воно може бути й бридким, але воно МОЄ), любити, поважати СВОЇ думки, СВОЇ погляди, які сформувалися в мене, проживши зі мною, МІЙ життєвий шлях”. До того ж, звання ”самозакоханий егоїст” не забороняє прийти на допомогу до першого першого-ліпшого, хто потребує її і подати руку приязні, достойному цього! Я так думаю…

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ  ЮРІЙ    - 2021-й рік
переклад українською мовою     - 2025-й рік