мить юност

1650 рік Галичина
Молода дівчина-- років не більше 20-- стояла на вершині скелі. Під нею стояло озеро. Страшні думки стояли у неі в голові. Тепер вона не просто зраджена дівчина, вона покритка—жінка що родила поза шлюбом. До кінця її життя чекає зневага оточуючих. До самоі старості вона має виконувати лише брудну работу і носити хустину.  А той що зрадив, нехай кориться муками сумління. Краще смерть ніж таке життя.
Дівчина кинулась у воду…
Березень 2008
На симферопольському вокзалі стояла група з чотирьох людей—молода жінка и троє підлітків. З усього було видно що група це незвичайна. Підлітки—
Денис, Інга та Оля—були олімпіадниками і представляли Севастополь на олімпіаді з української мови. Їм було 17, 15 и 13 років відповідно.тЗавдання у них було серйозне до того ж цей конкурс завжди політизували. А учасники з Севастополя завжди брали високі місця. Очолювала їх вчителька Олена Леонтіївна. Молода років 35 проте строга. Знайшли купе, перевірили паспорти і свідоцтва про народження—адже паспорт за віком був лише у Дениса. Показавши документи провідниці вони віддали їх Олені. Поїхали мовчки. Нарозмовлялися доки їхали в маршрутці з Севастополя до Сімферополя. Олені було шкода Дениса. Різнобічний хлопець він нещодавно втратив тітку яка була йому як мама.
Ти ж відмінник?—запитала вона
Так.
І в олімпіадах багатьох брав участь.
Так.
А в яких саме?
З фізики, хімії, історіі, української мови.
Але будеш поступати на біофізику?
Так. Цікавлять природні науки.
Я б на твоєму місці пішла на англійську мову чи міжнародні відносини.
Та мені більш біофизика цікавить. Думаю працювати на нашій кафедрі чи нашому інституті біології. Нові види риб, експедиціі до сірчистого слою. Мені цікаво.
Зрозуміло. А ти Інга ким хочеш бути?
Мабуть філологом чи журналістом.
Ясно. А ти Оля ще не визначилась?
Авжеж. Мені лише 13.
Добре давайте повторимо правила українського правопису. Зверніть увагу на винятки. Повторим написання м’якого знаку та апострофа. Денис почав
Апостроф ставиться після букв б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї. За винятком слів духмяний, морквяний, тьмяний.
Це неповні винятки. Повністю винятки можна записати висловом: як мавпа сиділа на святі з духмяним, морквяним, тьмяним соком дзвякаючи цвяхом об стіну. Це мнемонічна діаграма—вислів що допомагає запам’ятати правило.
Ясно.
А кого з українських класиків ти  класиків ти любиш?
Володимира  Сосюру, Максима Рильского, Ліну Костенко.
Можеш процитувати кого небудь?
Звичайно. Дуже полюбляю Ліну Костенко. В неї дуже сильна філософська лірика.
Життя іде і все без коректур
І час іде не стримує галопу
Давно уже нема маркізи Помпадур
І ми всі живемо вже не після потопу.
Не знаю я що буде після нас
В які природа обереться шати.
Единий хто не втомлюється час
А ми живі, нам треба поспішати
Зробити щось лишити по собі
А ми нічого пройдемо як тіні
Щоб тільки неба очі голубі
Цю землю завжди бачили в цвітінні.
Добре і в чому зміст цього вірша?
В швидкоплинності життя і місця в ній людині. Життя проходить даремно і людина нічого після себе не лишає.
А мені Василь Симоненко подобається особливо його колискова—втрутилась Інга.
Виростеш ти сину вирушиш в дорогу
Виростуть з тобою приспані тривоги.
Так талановита була людина. Нажаль помер рано йому було 27 чи 28. І не зрозуміло як.
Чула його агенти КДБ вбили—сказала Інга.
О ми вже в Запоріжжі. Була би тут оліміпада—посумувала Оля.
Денис дивився на вокзал и оточуючи галявини і пагорби. Саме тут на Запоріжжі починалась історія України—Запорізька Січ. Хлопець представив собі вусатих казаків та поляків у смішних шоломах. О шостої приіхали до Дніпропетровську, де в сусідньому купе  сіло кілька хлопців—дембелів. Вночі переїхали Дніпро.
Наступного дня Денис прокинувся пізно після 10 . Дембелі усю ніч розповідали про своЇ подвиги за які ледь не потрапили на гауптвахту, тому спав Денис погано. Замітно похолодшало, тому що були на Західний Україні.
А в Івано-Франківську нас зустрінуть?—спитав Денис в Олени
До Франківська не доїдемо, вийдемо в Тернополі. Потяг поїде потім до Львову
Та з Тернополя до Франківська майже 150 кілометрів по дорозі. То приїдемо лише вночі—сумно сказала Інга.
Денис побачив в Інги смартфон і спитав чи можна з нього вийти в інтернет.
Авжеж можна. Реєструйся в соцмережах и зберігай свої фото і відео.
А соцмережі це що?
Це сайт де можно реєструватися і викладати свої фото,відео та пости.
Наприклад вконтакті. Агов Денисе ти в 21 столітті живеш.
Та я тільки електронною поштою користуюсь.
Добре я тебе зареєструю та запиши свій логін і пароль. Нехай це буде твій номер телефону.
До Тернополя приїхали після п’ятої. На щастя Олена знайшла маршрутку то Франківська. Денис спостерігав у сутінках природу Прикарпаття. Перше що кидалось до очей була релігійність місцевих. Проїжджаючи  повз храми—місцеві називали їх каплицями-- водій хрестився. До Франківська приїхали після 8 вечора.
До ліцею для обдарованих дітей добиралися пішки адже від кінцевої станції до ліцею було десь кілометр. Це було нелегко бо Денис як единий чоловік ніс усі валізи. Сам ліцей знаходився біля старовинного замку потоцьких на виїзді з міста. Сам комплекс будівель складався із навчального корпусу і гуртожитку(общежития). Іх зустріла комендант гуртожитку яка вже спала і ледь прокинулась.
Так хлопців на другий поверх, дівчат на третій, вчителів в окреме крило на першому поверсі. А ви останні
Так—сказала Олена Леонтіївна—бо добиралися з самого Севастополя.
Денис потомлений після подорожі вернувся в свою кімнату. В ній було порожньо, було видно що там давно не проводили ремонт. Раздався шум в коридорі і до кімнати війшли кілька хлопців років 16—17.
Ми тільки з душу. А ви мабуть з Севастополя?
Так.
Перезнайомились. На детальні розмови сил не вистачало. Прийнявши душ Денис заснув.
Наступного дня пішли знайомитись з дівчатами—вірніш ті самі прийшли в їх крило. Денис з усіма швидко знайшов спільну мову. З хлопцями він потоваришувався з Михайлом і Стасом, що предсталяв Донецьк. З дівчат він відразу звернув увагу на Ніку. Вона була природньою білявкою а темним хлопцям подобаються білявки. Також спадало на очі її розв’язність і те що вона жодного слова не казала російською. Денис декламував  українських класиків, другі хлопці теж.
Оце Сосюра так ніхто не кохав
Так ніхто не кохав
Раз у тисячу літ лиш буває подібне кохання
В день такий розквітає весна на землі
І земля убирається з рання..
Гарно, Гарно—хвалила його Ніка. Ти мабуть багато з класиків знаєш. У тебе має бути місце. А взагалі журі серйозне буде, професура.
Та розмовляли не лише про літературу. Обговорювали  політику, особливо останні накази Ющенко щодо реформ в армії(зовсім зруйнувати хочуть), єстраду—минулорічний виступ Данилко на Євробаченні, спорт. Один з хлопців відверто розповідав як десь на Закарпатті лишилась атомна зброя і там служили його знайомі. Тобто нудно не було. Ну і звичайно гралися в мафію..
Денис гуляв по вулицям Івано-Франківську. Вузькі вулички міста різко відрізнялися від широких вулиць його рідного Севастополя. В місті якби поєднувалися старовина і 21 століття. Старі будинки і мощені цеглиною вулочки поєднувалися із сучасними хмарочосами. Та мабуть виглядали піст воєнна Прага чи Будапешт. Свіже прикарпатське повітря додавало бадьорості.
.Особливо цікавою в місті була міська ратуша, яка була символом міста.
Невеличка але вишукана вона була прикрасою всього міста. Взагалі місто сподобалось, загальне враження псував лише червоно-чорний бандерівський прапор навпроти ратуші. Місто було невеликим і здорова людина за годину могла обійти його. Повернувшись надвечір до ліцею. Погравшись з хлопцями і дівчатами, Денис одяг чорний піджак і брюки і пішов на відкриття олімпіади.
Колись Денис війшов до  прикрашеної актової зали з динаміків грали пісні Оксани Белозір та Руслани. Потім виступали якісь гуцульські колективи. Ніка сіла поруч і увесь час намагалась привернути увагу Дениса.
Глянь який танок, а яка пісня!
Потім залунав гімн України на сцену піднялась директорка ліцею і дівчина—секретарка.
--Вітаю учасників інтелектуальних змагань з української мови. Ми сьогодення України а ви її завтра. Олімпіада складається з двох частин—мови та літератури. Завтра будуть змагання з мови. Отож бажаю усім успіху і перемоги!
Потім виступали місцеві артисти, а наприкінці увесь зал заспівав гімн ліцею під фонограму.
Ліцей, ліцей місце добрих людей.
Наступного ранку Денис одягши костюм і сховавши там шпаргалки пішов на олімпіаду.
Завдання були не складними як для республіканської олімпіади, алетут і був подвох. Особливо завдання на спрощення коли випадає м’який знак. Та з тестами впорався швидко..
Кортеж з автобусів виїхав з Івано—Франківська. Денис сидів поряд зі Стасом, дівчата і Ніка попереду.
Як гадаєш завдання були не дуже складні для державної олімпіади?—спитав Стас.
Гадаю що так. Особливо сподобалось на спрощення, ну Умань але уманський. М’який знак випадає. Та я не певен чи правильно я відповів на тестові завдання.
Я теж. Та подивимось що буде на літературі. Найголовніше творчий твір, за нього дають найбільший бал. Ну ти розумний багато з наших класиків прцитувати зможеш.А знаеш Ніка на тебе запала.
Я помітив—всміхнувся Денис. Білявкам подобаються темні хлопці.
Денис замовчав і почав розглядати громаду Карпат. Він на мить уявив я в 15 столітті тут воював з турками Дракула, а під час другої світової вояки Шухевича. Да бурне минуле було в цих міст. Не дивлячись на тещо наближався квітень скрізь лежав сніг і бла ожеледь. Автобуси рухалися не швидко, кілометрів 40 на годину, тому їхали три години. Підлітки висипали з автобусів и почали цікаво вивчати місцевість. Це була ніби ожила казка. Біли гори йшли вгору, у низу як казкові стояли поодинокі домики для туристів. Сніг додав картині новорічності. Не дивлячись на те що було морозно Денис не відчував холоду, хоча був одягнений в жакет і легку куртку. Награвшись з хлопцями у сніжки хлопець  з Інгою, Олею і Оленою Леонтіївною сіли до сидіння канатної дороги. Ніка сіла в сусіднє сидіння. Канатка почала підійматись в гору. Після вершини гори вони опинилися над прірвою. Ноги Дениса повисали в безодні, та страшно не було. За сотні метрів під ними були домики , автобуси і як крапки лижники. Аж дух захоплювало. Денис почав співати Червону руту і Інга почала йому підспівувати. Так було десь півгодини. Після цього діти і вчителі зібралися біля автобусів поїхали до Яремче. Поки їхали погода покращилася. Потеплішало.
У невеличкому містечку Яремче проходила відома на всю західну Україну ярмарка. Гуцули, вуйки та інші народності привозили свої культурні цінності.
У Дениса аж очі розбігалися коли він йшов повз торгівельні ряди ,які тягнулися на кілометри. Прямо на холодному березневому сонці був широкий вибір писанок, крашанок, гуцульських шапок з пір» ями.
Денис досить довго вивчав одну місцеву репродукцію картина перш ніж купити. Також он взяв кілька писанок, правда дерев’яних . Раптом його увагу привернула дивна постать, яка стояла на шерстяній ковдрі. Це була як дитячий витвір шерстяна людина з шапкою
Що це? Спитав Денис у хлопця що торгував тут.
Це чугайстр.
Чугайстр?
Так гуцульський ідол що оберігає від ворогів та порчі. За давньою гуцульською легендою. Беріть всього за 40 гривень.
Ну якщо захищає від ворогів то беру.
Купивши чугайстра Денис підійшов до сусіднього ряду де торгували гуцульськими шапками.
Тобі личить ця шапка—сказала Ніка, що з’явилась сзаду—справжнісінький гуцул.
Нет по моему эта лучше
Не кажи москальською мовою. Краще підемо до музикантів.
Махнувши поз торгівельний ряд вони опинилися біля музикантів що грали гуцульськи мотиви.
Ти знаєш гуцульський танок аркан—спитала Ніка.
Знаю.
Підійшовши до музикантів Ніка щось сказала головному.
Вони заграли аркан. Денис заспівав
За весною літо
За зірками квіти
Заплету їх у вінок
Будуть в мене квіти.
Ніка почала плясати, кружляючись і прискорюючи темп. Денис заспівав голосніше. Біля них почав збиратися натовп, хтось почав знімати на смартфон.
Коли вони закінчили, почулися оплески. Хтось просиив повторити
Агов народні артисти, ідемо познайомлю з знаменитістю—почувся оклик Олени Леонтіївни.
Денис та Ніка приєдналися до Олени, Ольги та Інги.
Це мольфар, гуцульський колдун. Його звуть мольфар Микола, і нам пощастило що він тут. Ще століття назад мольфарів боялися, думали що вони можуть змінювати погоду і впливати на долю людей. Образити мольфара було смертельно небезпечно.
Вони пройшли вниз по схилу по талому снігу, доки не опинилися на галявині біля озера. Тут стояла невеличка гуцульська хижина, проте зроблена з сучасного ДСП. Біля входу була невеличка веранда.
Мольфар тут не весь час, а тільки весною та влітку.
Та знутри хижина не здавалась маленькою. В великій кімнаті сидів хлопець років 20-напевно онук. В кімнаті все було сучасно—холодильник, плазмовий телевізор, ноутбук. Всюди був аромат схожий на церковний. Сам мольфар—маленький старий чоловік років за 70 сидів на дивані.
А бачу здалеку приїхали. Мольфар Микола.
Денис і дівчата представились.
Так здалеку. З Криму. На олімпіаду з української мови.
Ну що можу сказати—мольфар брав за лоб Дениса та дівчат—ви дівчино переможете. А ось вам юначе трохи не вистачить до перемоги. Проте не сумуйте. Ви не місцеві тому не знаєте місцевої моторошної легенди.
Бачите руїни біля озера—мольфар показав на старі руїни. Колись у 17 столітті тут був маєток польського воєводи. Його красень син покохав місцеву дівчину і обіцяв одружитися. Коли почалась визвольна Богдана Хмельницького він пішов воювати з українцями і потрапив у полон. Щоб купити собі свободу він одружився на родичці Хмельницького. Нещасна дівчина народила від нього дитину. В ті часи до жінок що народили поза шлюбом ставилися погано. Не витримавши зради нещасна дівчина втопилася. Проте її душа перетворилась на мстивий дух—нявку, що зваблює молодих чоловіків та топить їх. А зняти це прокляття може герой що врятує тут дівчину. Правда це чи ні та в озері досі тонуть здорові хлопці.
Ніка злякано подивилась.
А що за століття не знайшлось героя? Здивувався Денис
Не знаю, мабуть то повинна бути людина з щирим серцем.
Ніка ти що злякалася? Ти в це віриш жартував з дівчиною Денис по дорозі назад.
Чого мене боятись я ж не мужик. Та видно було що легенда теж подіяла на неї.
До Франківська повернулися ввечері.
Денис готувавсь до олімпіади з літератури проте легенда не виходила в нього з голови. Адже в ті страшні часи коли співали не веселі коломийки а сумні бандуристи таке було не рідкість. Хлопець відчував свою причетність до цієї давньої історії.
На олімпіаді Денис виложився. Зробив аналіз віршу, багато цитував з класиків впершу чергу Ліну Костенко та Максима Рильського. Після олімпіади була зустріч з письменником Андруховичем. Цікавого було мало. Питання були здебільшого дитячі та про його роман Московіада. Там розповідалося про пригоди молодого українського літератора в Москві, і Росія виставлялася в поганому світі.
Знов проти Росії—обурювався Денис.
А ти свою Росію захищаєш? Знаємо які у вас в Криму настрої—зло казала Ніка—ну зрозумій нарешті дуже просту істину—України від Росії годі добра чекати.
Може і так але не можна будувати молоду Українську державу лише на ненависті.
Вони і потім вступали в ідеологічні спори та легенда все лишала Дениса.
Денис спав ввечері і йому снілося як він купається з Нікою.
Ану давай наздожени мене—Ніка дражнила Дениса і поплила вглиб. Тут глибше

Денис поплив вперед і наздогнав Ніку. Раптом її обличчя стало оскаленим.
Нявка?
Денис проснувся. Його будив Стас.
Я хвилююся за Ніку. Вона пішла до гуцульської дискотеки. Вони закінчуються бійками а дівчат там гвалтують.
Добре ходімо. Денис одяг жакет і вийшов на морозне повітря. Йшли через чорний хід щоб не зупинила вахтерша. Перейшовши на інший бік дороги
Хлопці пійшли стежками туди де блимало світло. Там на просторій галявини була імпровізована сцена де стояв комп’ютер і дінамики. Під етнічну музику тут танцювали гуцули, в основному молоді та траплялися і старшого віку. Біля дуба хлопці побачили як Ніку приставив до дубу здоровий гуцул з двома товаришами.
Та я не тутешня. Я..
Да давай же.
Треба щось робити—прошепотів Денис  Стасу—кричи що її вчитель шукає.
Агов Нііка—крикнув Стас—тебе вчитель шукає.
Гуцул здивувалися. Денис вибіжав із кущів і підставив підніжку, зваливши гуцула. Потім швидко вхопив Ніку і вони кинулися бігти. За ними нікто не гнався, проте заспокоїлися, коли опинилися в гуртожитку, пройшовши повз  чорний хід
Ну казав я тобі що гуцульські танці закінчуються насиллям—сердито казав Стас у кімнаті—ти хоч уявляєш, що з тобою могли зробити.
Та я та він.—казала червона Ніка—добре, тільки не кажи учителям.
Добре, пойду приму душ—сказав Стас—а ти добре подумай.
Стас пішов і Ніка залишилась з Денисом. Всі решта також пішли до душу, ставши у чергу.Ніка здалась Денису такою беззахисною. Денис наблизився до неї з поцілуями…
Як це було—спитав Стас в фойе гуманітарного інституту імені Стефаника.
Мокро—чесно відповів Денис.
Ніби вперший раз з дівчиною цілуєшься!
Добре потім розкажу. Зараз концерт починається. А на концерты мали оголосити результати олымпыади
І знову виступали гуцульські колективи, і місцеві артисти. Після двох годин на сцену піднявся ведучий.
Пане та пані. Зустрічайте вчений філолог, журналіст Степан Пушик.
На сцену піднявся літній чоловік в білому костюмі та вишиванці.
Доброго дня олімпіадники! То напевно мої майбутні студенти? Тож учасники республіканської олімпіади з мови мають право до позаконкурсного вступу до нашого університету! Адже повертайтеся до своїх домів і несіть українство!
Ну що дала світові Росія. Більшість їх досягнень—крадене, запозичене в інших народів. Вони самі узяли багато французьского, німецького. Вони завжди нищили нашу мову! А ми і є справжніми нащадками слов’янства!
Потім на сцену піднялась дівчина—студентка Пушика—з монологом Этот ужасный русский язык на російській і українській мові. Це здавалось як фарс.
Денис відчув що пітніє.
Денис спав і прокинувся. Це була його остання ніч у Франківську. На дворі у передранковому тумані він побачив дівочу постать.
Дякую, ти звільнив мене—почулося у його голові.
Постать зникла.
Вже починаю сходити з розуму—подумав Денис. Вже примари здаються. А може і не  здаються.
Львівський потяг наближався до Сімферополя. Лишалася якась година до вокзалу. Денис зібрав речі і паспорт. Він не знав що сталося, та відчував себе причетним до історії що трапилась за століття до нього. Денис не міг знати що буде потім. Золота медаль, біофизичний факультет. Нові перемоги та невдачі. Майдан 2014 зробивший Крим російським. Проте в далекому квітні 2008 Денис цього знати не міг. Він лише сподівався на краще.