Тайные закоулки памяти... глава 20

     Не перестаю захоплюватися витвором геніального творця природи і всього сущого, що оточує нас – ЛЮДИНОЮ, таким вдалим, переходячи на сучасну наукову мову, біороботом. Зараз я не буду зупинятися на аналізі всіх складових, з яких створена така досконала особа але всі вони діють так злагоджено, що це викликає здивування і захоплення геніальністю Творця цього витвору природи! Для мене, найбільш вражаючою частиною цього витвору завше був мозок людини, який можна порівняти, аналізуючи його роботу, з роботою комп’ютера, аналога якому, на даний момент, людина ще не створила.



Отримуючи, за допомоги оптичної, слухової та чуттєвої систем нашого організму, інформацію про оточуючий нас світ, цей досконалий керівник в нашому тілі миттєво віддасть команду, наказ потрібним, на ту мить, м’язам і вони також миттєво виконають той наказ. І все те, що отримав наш особистий, персональний комп’ютер ззовні, обов’язково буде  складено в наші таємні, приховані від усього світу комори (сервери) нашої пам’яті.
Ясна річ, ми не використовуємо, не оперуємо всіма тими відомостями, що надходять кожної секунди на матриці нашого персонального комп’ютера, та це й неможливо, беручи до уваги можливості короткочасної роботи думки людини. Все, що на даний момент не привертає нашої уваги спокійно вміщується на полицях в коморі пам’яті і буде терпляче очікувати слушного моменту, щоб нагадати колись, при нагоді, про якийсь цікавий, а може й не дуже  приємний, спогад з минулого. І невідомо, який відрізок часу знадобиться нашому мозкові, щоб раптом в пам’яті виникли ті чи інші миттєвості з минулого вашого життя. Цілком несподіваним поштовхом для екскурсії в минуле може стати просто безсонна ніч і ви, намагаючись таки заснути, раптом згадуєте неординарний випадок, про який ви вже й забули, не згадуючи його роками, або знімок з далекого минулого, який несподівано з’явився на сторінках Інтернету, розбурхуючи вашу пам'ять.
Нещодавно я відкрив для себе дуже цікаву сторінку в Фейсбуці – “Стара Полтава”. Старі фото, що з’являються на ній, дуже цікаво ілюструють минуле рідного міста. А щодо мене, то кілька знімків так розбурхали мою пам'ять, що кілька днів не міг заспокоїтись та згадував, згадував і дивувався – скільки ж цікавих подій промайнуло перед моїми очима! От тільки справжню, тверезу оцінку всіх тих подій, впевнений, можна отримати лише озирнувшись на кілька десятиліть в минуле і згадавши всі війни та негаразди політичного життя країни.
На одному зі знімків угледів і одразу впізнав пам’ятник генералісимусу, “вождю всіх народів” з діагнозом – шизофренія, який зі своїми поплічниками відправив на той світ та в концтабори ціле покоління, мільйони своїх співвітчизників заради утопічної ідеї побудови “щасливого” комуністичного майбутнього. Розглядаючи це фото, згадав до найменших подробиць той час і місце знаходження цього пам’ятника в центрі міста, в сквері по вулиці Жовтневій. Треба нагадати – то був час, коли почали розвінчувати, засуджувати “культ особистості” Сталіна і його десятиметрова постать в центрі міста явно була  недоречною!
На той час я працював водієм на самоскиді і щоб побільше заробляти, просив диспетчера (мою добру знайому-сусідку) ставити в наряд в дві зміни підряд. Одного разу, повертаючись в гараж після дванадцяти годин напруженої праці, десь о четвертій годині ранку, навпроти монумента Сталіну, раптом був змушений зупинитися де і став свідком чудового дійства. Була ніч і мене зацікавила та метушня та кількість міліції, цивільних та десятки одиниць різної техніки навкруги пам’ятника. За допомоги пожежної драбини на шию “всемогутньому вождю” накинули трос з петлею і потужний трактор звалив “ідола” на землю.



Від удару голова відірвалася і відкотилася, а далі всі рештки були завантажені на вантажівки і вивезені. Через якусь годину на тому місці зостався тільки розрівняний майданчик, а я переповнений несподіваними, яскравими  враженнями вирушив в гараж і на відпочинок.
Тепер мій особистий сервер видавав, нагадував інші, на той час дуже цікаві випадки. Дякуючи моїй професії того часу (водій самоскиду), доводилося за один день десятки разів перетинати місто з краю в край і що важливо – автомобілів було не так багато, як зараз і не було стільки заборонних знаків руху. Одного разу, їдучі повз могилу І.П. Котляревського вулицею Фрунзе в напрямку центру, побачив великий натовп, що вирував на протилежному боці вулиці біля церкви. Моя цікавість змусила нажати гальма і піти роздивитися, чому там купчаться люди, повно міліції та “чорних воронків”.
Якраз на той момент з церкви виводили священнослужителів, яких саджали в міліцейські “воронки”, а молоді хлопці в цивільному виносили з підвалів мішки з церковним скарбом і також складали їх в міліцейські авто. По розповідям вірян, в той день було вилучено велику кількість дуже цінних, раритетних церковних культових речей. Згодом та церква була ліквідована. Згадуючи той час, розповім ще одну цікаву історію, яку мені нагадала пам'ять.
Повертався з Решетилівки і за п’ять кілометрів від міста, на узбіччі побачив легкове авто, в якого була зламана передня права вісь. Це й врятувало водія – автомобіль знесло вправо на крутий схил, що миттєво зупинив авто. Біля авто стояв молодий парубок в цивільному з піднятою правою рукою. Коли я зупинився, він підійшов і розповів, що чудом вони не травмувалися, водій зостанеться з авто, а йому терміново потрібно дістатися в Полтаву.
 Сівши до мене в кабіну, запитав: “Ви знаєте Православний Собор на базарній площі в центрі міста? Якщо довезете,  я щедро оплачу. ” “Так, знаю, їхатиму повз нього, довезу безкоштовно – за дякую…” – відповів. Мене тільки здивувала вимова, легкий акцент випадкового пасажира. Коли він сів в кабіну, мав на колінах середніх розмірів балетку. Доїхали доволі швидко – все розпитував про місцевість, про пам’ятник І. П. Котляревському,  повз які  проїжджали. Коли я зупинив свій самоскид біля Собору на базарній площі, він відкрив балетку і я з подивом побачив, що вона вщент заповнена пачками грошей, він витяг червінець (десятку), на той час то були немалі гроші і простяг мені, але побачивши мої квадратні очі та здивований, переляканий вигляд мого обличчя, розсміявся. Потім почав заспокоювати: “Я не бандит, не мафіозі, тільки вчора приїхав з Греції, маю високий церковний сан, а ці гроші, допомога  для парафіян Полтави і мене вже чекають тут. Щоб переконатися в цьому – постій тут кілька хвилин і все побачиш сам ”.
І дійсно, тільки він наблизився до паперті, з Собору повиходили десятки священників в пишних церковних облаченнях і всі цілували йому руку! Вже заходячи в Собор, він раптом повернувся і помахав рукою. Дивовижно – через шістдесят років, так чітко, ми іноді згадуємо якісь миттєвості нашого непростого, покрученого життя!

Copyright:ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ    - 2022-й рік
переклад українською мовою   - 2025-й рік