Тайные закоулки памяти... глава 22

               
Вже багато років в моїй свідомості крутяться, виникають думки, наміри озвучити, описати доволі складну, не просту працю медичних працівників. І неважливо, ким, в даний момент, працює співпрацівник МОЗ – починаючи з няні, медсестри і закінчуючи світилами медичної науки. Від самих, тепер вже далеких, молодих літ, я, та й усі ми, завжди чули вислів: ”Якщо ти обрав професію – лікаря, то повинен скласти Клятву Гіппократа”. Зараз, тиняючись закоулками своєї пам’яті, згадав і вирішив озвучити свої думки з оцінкою роботи НАШОЇ медицини…
Але, упереджуючи свої роздуми про медицину та її щирих, старанних трудяг-медиках, хотів би зупинитися на дослідженні, що ж то таке – ”Клятва Гіппократа”? Визнаємо, у своєму повсякденному житті, ми дуже рідко замислюємося – про що ця клятва і навіщо її дають люди, які мають намір посвятити своє життя медицині. І, впевнений, мало хто з нинішнього покоління знаний з ”Клятвою Гіппократа” в первозданному виді.
Вчені-історики стверджують, що коли помер Гіппократ в 377-ому році до Різдва Христового (хоча дехто і не згоден з такою датою), такої клятви і сліду не було, а приписали цю клятву йому, як і багато інших робіт, зібраних різними пізнішими авторами. Стверджувати, що це справжні думки Гіппократа практично неможливо, бо це твори як самого Гіппократа, так і його синів, зятя, його учнів-лікарів. Останній варіант (сама розповсюджена на сьогодні версія) клятви – ”Лікарська заповідь”, була опублікована в Женеві, в 1848-у році.




Про що ж мовиться в ”Лікарській заповіді”? Та зовсім не про те, що – ”…треба світиться для інших і згоріти самому, перетворившись в огарок”. В цьому “причесаному” тексті мова йде тільки про обов’язки перед вчителями, колегами та учнями, про гарантії не заподіянню шкоди, про неприйняття евтаназії, абортів, про відмову від інтимних зв’язків з пацієнтами, про лікарську таємницю. Ніде не записано, що лікар повинен лікувати безоплатно та безсловесно терпіти наплювацьке відношення суспільства до себе, до своєї праці! Праця лікаря, в усі часи, цінувалася високо та дорого! Але це ніяк не виключало гуманної складової лікарської професії та допомоги незаможним, що завжди викличе в серцях подяку та слугуватиме рекламою досконалості та слави лікаря!
Та все ж треба пам’ятати, що медики, як і кожний член нашого суспільства повинен мати свої, захищені законом права! Тому, обов’язок лікаря допомагати людям, у свою чергу, передбачає і від суспільства обов’язку справедливо та достойно винагородити медика за його працю! Якщо медику за його нелегку, а часом небезпечну, працю платять мізерну, жебрацьку плату – це є соціальна несправедливість.
Вимагати, щоб медицина в таких умовах працювала добре – АБСУРД! А ми пам’ятаємо та готові повторювати тільки одну фразу, яку нам удовбують в голову на протязі вже сотень років: ”Поклялись? Терпіть!” Пора забувати про ”Клятву Гіппократа”! Щоб підтвердити пагубність для нас лозунгу про “щасливе безкоштовне лікування ”, приведу тільки один з безлічі прикладів, епізод з особистого досвіду сучасного лікування у свого “домашнього лікаря”. Останнім часом, ми з дружиною зауважили, що показники артеріального тиску дуже коливаються і це мало негативний вплив на наше самопочуття. Тому вимушені були звернутися за порадою до свого сімейного лікаря місцевої амбулаторії.  Лікар, прослухавши нас та вимірявши артеріальний тиск, провів ЕКГ діагностику та швидко продивившись отриманий запис – виписав довжелезний список ліків, потрібних для нормалізування тиску… Отримавши такий великий перелік ліків, ясна річ, почали випитувати у лікаря: “Коли та в яких дозах приймати всі ці ліки? І якщо ми алергіки, чи не зашкодить така їх кількість?” Його відповідь – вразила наповал: “Ви бачили, скільки хворих стоїть в черзі на прийом до мене? В мене нема часу роз’яснювати всі ці нюанси. Ви люди грамотні, розумні – читайте, ознайомлюйтеся з анотаціями, самостійно підбирайте собі дозування та потрібні ліки зі списку”. Коли ж ми, обурившись, заявили: “Можна було до Вас і не йти, достатньо поритися в Інтернеті” – отримали очікувану відповідь: “Понаднормативний робочий час мені не оплачують, якщо я вас не влаштовую – шукайте іншого сімейного лікаря та складайте з ним договір”.
Це – гірка правда сьогодення! І замість того, щоб виправити таке неподобство сучасної медицини, нам потрібно терпіти та пристосовуватися до цієї недосконалої системи охорони здоров’я! Та я все ж, знімаю капелюха перед героїчною працею лікарів! Так вже склалася моя доля, що більша частина мого життєвого шляху міцно пов’язана з медициною. Ні, я не медик і ніколи не вчився в медичних учбових закладах, замість цього я вибрав шлях авіатора.



Це означає, що кожен мій робочий день починався з відвідання медпункту, де файні медсестрички або лікарки виміряли мій тиск, температуру, оцінювали стан мого здоров’я, здатність виконувати заплановані на сьогодні польоти. Та не тільки щоденним контролем зі сторони медиків обмежувалися наші контакти – повний контроль, вивчення стану мого (та й кожного авіапрацівника) здоров’я, провадився в процесі обов’язкової,  щорічної медичної комісії. Усі працівники аеропорта, авіа загону, Аерофлоту повинні були проходити таку медичну перевірку. А як ми, льотний склад, лякалися таких процедур. Тільки зараз, благополучно вийшовши на пенсію, чесно і з вдячністю розумієш, який то був нам подарунок долі! Постійний медичний контроль за НАШИМ здоров’ям!
Та виявлення будь-яких вад, дефектів в твоєму організмі ще не означало, що тобі миттєво перекриють шлях в небо. По-перше – тебе направлять в найближчий базовий, відомчий шпиталь, на строк не менший десяти діб, для дослідження тих причин, з-за яких виникли відхилення медичних показників від норми. Потім, по результатам дослідження, розроблять і запропонують курс лікування та реабілітації в відомчому санаторії, щоб повністю відновити твою спроможність до польотів і, що не маловажно – за рахунок Аерофлоту! Кожен працівник Аерофлоту вважався дуже цінним робітником. От, в зв’язку з таким уважним відношенням медиків до нашого здоров’я, хотів би поділитися своїм, доволі болючим, досвідом спілкування з медициною в 60-х – 80-х роках минулого століття.
Ніщо не передвіщало біди, нормальні робочі будні, спокійний ріст професіональних навичок і, раптом, звичайне застудне захворювання, вихід з якого затягнувся надто надовго. Тому щорічна медична комісія направила мене на дослідження в Актюбінський авіаційний шпиталь, що було для мене дуже несподівано. Після докладного дослідження та вивчення всіх аналізів, комісія, в складі якої були присутні кілька, солідного віку, заслужених професорів – оголосила, приголомшливий для мене вердикт: “З-за стану здоров’я відсторонити від льотної праці…” Зараз чудово розумію – то була їх робота, але для мене, це був страшний удар долі! Минуло вже багато років з того, пам’ятного, жахливого дня, та я завжди згадую з теплом та вдячністю молоду головлікарку того шпиталю (вона-ж і очолювала ту медкомісію). Прочитавши той висновок комісії (прИговор для мене), вимушена була викликати медсестру, щоб зробити мені заспокійливий укол!
Не берусь судити про її професіоналізм, як головлікарки шпиталю, але, як психолог, як людина з чутким серцем, вона показала себе з найкращої сторони! І в цьому я зміг впевнитися вже наступними днями! Вона відчула всю мою біль, переживання молодого льотчика, руйнацію кар’єри, мрії мого життя – літати! Викликавши мене в свій кабінет, вона довірливо розповіла (мені, своєму звичайному, рядовому хворому), що вона з сім’ї потомственних лікарів. Батько, мама, дідусь та бабця – професора медицини і працюють в Москві та Ленінграді. І от вона, не розраховуючи при цьому на якусь винагороду, всю ніч обдзвонювала їх, консультуючись та уточнюючи, як, за допомоги якого лікування, витягти одного з своїх рядових хворих, з тієї біди, в яку він потрапив.



Як я лаю себе зараз, що в ті, стресові дні, не записав її прізвища та ім’я, а час бездушно викреслив їх з моєї пам’яті. Через пару днів вона вручила мені повний план, схему лікування, включивши туди, як традиційне лікування, так і перелік лікування народними засобами. Це дуже допомогло мені все-таки повернутися до польотів!
Далі було дуже довге лікування (вісім місяців на лікарняному ліжку в Полтавській лікарні) під суворою, але чуйною опікою моєї любої лікарки – Раїси Іванівни, яка опікувалася не тільки моїм лікуванням! Дякуючи її клопотанням та вимогам, я отримав від міської адміністрації двокімнатне помешкання та путівку для продовження лікування і реабілітації в один з найкращих санаторіїв Криму! Там я лікувався, відпочивав, відновлював своє здоров’я теж вісім місяців! І знову хочу підкреслити – ніякої додаткової винагороди за чуйність і класне лікування від мене ніхто не вимагав та й не очікував, а я готовий був цілувати руки тим лікарям, медсестрам, няням – своїм рятівникам!
Кілька слів про моє лікування, відпочинок в Криму – отримавши безкоштовну путівку в чудовий кримський санаторій, я навіть уявити собі не міг, що мене особисто будуть зустрічати на вокзалі в Сімферополі, щоб доставити до самого санаторію в Алупці (про це мене ніхто не попередив). Перше, що я побачив, вийшовши на привокзальну площу, це великий плакат, закріплений на автобусі ЛАЗ з моїм прізвищем і назвою санаторія. Хвилини три мені знадобилося, щоб закрити рота, відкритого від здивування та підійти до водія автобусу. Після перевірки мого паспорту та путівки він гостинно запросив мене (одного) в салон автобуса! Поки автобус марки-ЛАЗ віз свого єдиного пасажира з Сімферополя, через Ялту, до Алупки, я ближче познайомився з водієм – Кирилом Степановичем. Коли я зізнався, що в Криму вперше, він весь довгий шлях по Кримському узбережжю, з гумором, виконував роль екскурсовода, знайомлячи мене з пропливаючими за вікнами нічними пейзажами Чорного моря. Я був зачарований яскравим, величезним місяцем на небі, всіяному зірками та місячною доріжкою на дзеркальній поверхні моря!
Під час подальшого льотного життя я більше десятка разів бував в Криму,  відпочиваючи з сім’єю, або виконуючи авіахімроботи, але те, перше, нічне знайомство з Кримом, мало на мене неперевершене враження на все життя! Слухаючи “екскурсовода” – Кирила Степановича, я раптом довідався чому ж я всього один пасажир в автобусі, виявляється: “Тобі добре поталанило – з учорашнього дня Крим закритий в зв’язку з епідемією холери. Відпочиваючих на півострів не пускають, транспорт тільки на вивіз, тому всі пляжі, всі розваги будуть вільні, санаторії продовжать працювати”. Коли автобус зупинився біля воріт санаторію, я вже не дивувався, що чергова мед сестричка очікувала мене з бутербродами та чаєм, підготовленою, засланою постіллю, а оформлення документів вирішили перенести на завтра, щоб я зміг відпочити з дороги! З ранку мене запросили до головлікарки. Після ознайомлення з моєю мед книжкою, вона озвучила план лікування, процедур і пообіцяла відновити моє здоров’я. На протязі всього курсу лікування вона уважно слідкувала, щоб я чесно і пунктуально виконував розроблений нею план відновлення мого здоров’я.



Після завершення курсу лікування, при виписуванні, вона перша, з лікувавших мене медиків, зробила запис: “Практично здоровий!” – і цим відкрила мені шлях в небо, я знову міг літати! При розставанні, з вдячністю поцілував їй руку!               
І не треба давати клятву Гіппократа – просто треба бути чуйною людиною!

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2022-й рік
переклад українською мовою     - 2025-й рік